Дитяча психологія, галузь психології, що вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитяти. Має ряд загальних проблем з педагогічною психологією . Тісно пов'язана з педагогікою, а також з віковою морфологією і фізіологією, особливо з фізіологією вищій нервовій діяльності дитяти. Вивчення походження і розвитку психічних процесів в онтогенезі проливає світло на їх природу і, т. о., сприяє вирішенню питань загальної психології, а також деяких філософських проблем. В. І. Ленін відносив історію розумового розвитку дитяти до тих областей знання, на основі яких повинні будуватися матеріалістична діалектика і теорія пізнання. Дослідження в області Д. п. мають важливе значення для педагогічної практики, оскільки знання умов і закономірностей психічного розвитку дитяти необхідне для свідомого управління цим процесом. Дослідження різних форм аномального розвитку психіки дуже важливі для дефектології і дитячої психіатрії.
Предметом Д. п. є вивчення умов і рушійних причин онтогенезу людської психіки, розвитку окремих психічних процесів (пізнавальних, вольових, емоційних) а також різних видів дитячої діяльності (ігор, праці, учення), формування якостей особи, вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
Окремі психічні процеси розвиваються не самостійно, а як властивості цілісної особи дитяти, яке володіє певними природними завдатками і який живе, діє і виховується в певних соціальних умовах. В процесі перетворення безпорадного немовляти в самостійної дорослої людини, що є повноцінним членом суспільства, відбувається і розвиток психіки дитяти, ускладнюється і удосконалюється віддзеркалення ним об'єктивній дійсності. Відповідно до такого діалектико-матеріалістичного розуміння предмету Д. п. її дослідження направлені не лише на констатацію вікових змін, що відбуваються в психіці, але і на з'ясування лежачих в їх основі механізмів, а також на встановлення закономірних залежностей цих змін від умов життя і діяльності дитяти, від його взаємин з навколишніми людьми.
До методів, використовуваних в Д. п., відносяться: систематичне спостереження, бесіди, збирання і аналіз продуктів дитячої діяльності (малювання, ліплення, конструювання, літературної творчості), а також різні види експерименту. Важливу роль грає також психологічне вивчення досвіду вихователів і вчителів.
Вивчення проблем Д. п. проводиться або у формі «подовжнього дослідження» (вивчається загальний психічний розвиток або розвиток окремих психічних процесів у одних і тих же дітей впродовж більш менш тривалого періоду їх життя), або у формі «поперечних зрізів» (один і той же психічний процес вивчається за допомогою відносний короткочасних експериментів в різних груп дітей, що стоять на різних вікових рівнях свого розвитку).
Д. п., що довгий час розвивалася усередині загальної психології, виділилася в самостійну галузь знання в середині 19 ст Це обумовлювалося збільшеними вимогами педагогічної практики і було пов'язане з появою еволюційної теорії Ч. Дарвіна, розробкою об'єктивних, експериментальних методів психофізіологічних досліджень і т.д. У ранній період становлення Д. п. відбувалося первинне накопичення емпіричного матеріалу шляхом проведення дневникових записів спостережень за розвитком окремих дітей. Пізніше були зроблені експериментальні дослідження в області Д. п. і почалися систематизація і осмислення накопиченого матеріалу. З'явилися узагальнювальні праці по Д. п. (Ст Штерн, До. Бюлер, До. Коффка, А. Гезелль і ін.).
Час формування Д. п. збіглося з періодом кризи методологічних основ буржуазної науки взагалі і психологічної науки зокрема. У зв'язку з цим в західноєвропейській і американською Д. п., поряд з прогресивними, матеріалістичними тенденціями (яскравим виразником яких є, наприклад, видатний психолог-комуніст А. Валлон ), широкого поширення набули різного роду ідеалістичні і вульгарно-механістичні концепції, що потрактували фактичні дані у дусі суб'єктивної, емпіричній психології, вюрцбургськой школи, персоналізму, фрейдизму, гештальтпсихологиі, біхевіорізма і т.д. В той же час продовжувалося накопичення фактичного матеріалу, і в останні десятиліття були досягнуті певні успіхи в експериментальних дослідженнях по проблемах Д. п., особливо в області вивчення розвитку пізнавальних процесів у дітей (Же. Піаже, Би. Інхельдер, Дж. Брунер і ін.).
В російській дореволюційною Д. п. різного роду реакційним ідеалістичним концепціям, що користувалися підтримкою царського уряду і буржуазно-поміщицької верхівки, протистояло прогресивне матеріалістичний напрям, який складався під впливом передових ідей революційних демократів і успіхів природознавства. У 60-і рр. 19 ст І. М. Сеченов висунув положення про рефлекторне походження психічних процесів і про їх формування у дітей під впливом умов життя і виховання. Важливе значення для Д. п. мали праці К. Д. Ушинського і його послідовників (П. Ф. Каптерев і ін.), які пов'язали вивчення дитячої психіки з розробкою педагогічних проблем. Велику роль в розгортанні конкретних досліджень по Д. п. і розробці об'єктивних методів вивчення розвитку дитячої особи зіграли П. Ф. Лесгафт, А. Ф. Лазурський, А. П. Нечаєв, Н. Н. Рибників, Н. А. Сикорський і ін.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції Д. п. розвивалася на теоретичній основі діалектичного матеріалізму. Велику роль в розробці проблеми фізіологічних основ психічного розвитку зіграли дослідження учнів І. П. Павлова і В. М. Бехтерева, що займалися вивченням вищої нервової діяльності у дітей. Перші спроби підійти до проблем Д. п. з позицій марксизму-ленінізму були зроблені в 20-х рр. К. Н. Корніловим і П. П. Блонським. Надалі Л. С. Виготський спільно з А. Р. Лурія, А. Н. Леонтьевим і іншими почав теоретичну і експериментальну розробку проблем суспільно-історичної обумовленості психічного розвитку дитяти і вивчення ролі засвоєння суспільного досвіду в онтогенетичному формуванні вищих, специфічно людських психічних процесів. На основі цих досліджень було висунуто вельми істотне в теоретичному і практичному відношенні положення про провідну роль вчення в психічному розвитку дитяти, про «найближчу зону розвитку» і т.д.
Не дивлячись на досягнення радянських учених-психологів, Д. п. в цей період мала і ряд істотних недоліків, пов'язаних з некритичним використанням зарубіжних ідеалістичних і механістичних концепцій, що позначалося головним чином в значному впливі педології . Для подолання цих недоліків, що почалося в 30-х рр., важливе значення мала розробка проблеми ролі діяльності в психічному розвитку (А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубінштейн). Проводилися інтенсивні дослідження вмісту і структури різних видів дитячої діяльності (гра, праця, учення) і їх впливу на розвиток сприйняття (Б. Р. Ананьев, А. Н. Леонтьев, Би. М. Теплов, Д. Р. Елькин), пам'яті (П. І. Зінченко, А. А. Смирнов), мислення (П. Я. Гальперін, Р. С. Костюк, А. А. Люблінська, Н. А. Менчинськая, Д. Би. Ельконін), розвиток мовної системи і її регулюючої ролі в поведінці (А. Р. Лурія, Д. Би. Ельконін, А. Ст Запоріжець), а також на формування самосвідомості (Б. Р. Ананьев) і якостей особи дитяти (Л. І. Божовіч, Ст Н. Мясищев і ін.).
Умови виникнення установок особи і їх вплив на протікання психічних процесів у дитяти вивчаються грузинською психологічною школою (Д. Н. Узнадзе, Р. Р. Натадзе, Б. І. Хачапурідзе і ін.).
Якщо в 30—40-і рр. увага приділялася головним чином констатації глобальної залежності протікання і розвитку психічних процесів у дитяти від характеру і структури його діяльності, то в 50-х рр. в ряду робіт (Би. Р. Ананьев, П. Я. Гальперін, Р. С. Костюк, А. Н. Леонтьев, А. Р. Лурія, А. А. Смирнов, Б. М. Теплов і ін.) почалося вивчення внутрішньої природи цих залежностей і механізмів формування психічного віддзеркалення в людському онтогенезі. При розробці цих проблем радянські психологи спиралися на положення І. П. Павлова про рефлекторну природу психіки і про роль орієнтовних рефлексів в утворенні тимчасових зв'язків. У проведених психологічних дослідженнях було виявлено, зокрема, особливе значення орієнтовної основи дій в онтогенезі психічних процесів (А. Ст Запоріжець, Д. Б. Ельконін і ін.) і закономірний, поетапний хід їх формування у дитяти з послідовними переходами від зовнішніх, матеріальних дій до дій ідеальним, здійснюваним в думці в плані вистав і понять (А. Н. Леонтьев, П. Я. Гальперін і ін.). Проведені останніми роками дослідження формування психічних процесів і властивостей особи у дитяти (Л. І. Божовіч, Л. Ст Занков, Р. С. Костюк, А. Н. Леонтьев, А. Р. Лурія), а також згадані вище роботи створили необхідні психологічні основи для розробки нових, ефективніших методів вчення, які дозволяють дітям засвоювати такі знання і опановувати такі способи дій, які раніше вважалися малодоступними.
В той же час ці дослідження дозволили виявити значно більші, ніж це передбачалося до цих пір, вікові психофізіологічні можливості дошкільників і молодших школярів, що дозволило визначити психологічні критерії збагачення пізнавального вмісту програм дошкільного виховання і початкового вчення і намітити вищі вимоги до виховно-освітньої роботи дитячого саду і початкових класів школи (Ст Ст Давидов, Л. Ст Занков, А. Ст Запоріжець, Д. Би. Ельконін).
Визнання детермінованій психічного розвитку об'єктивними умовами існування і підкреслення провідної ролі вчення в цьому процесі не означають заперечення внутрішньої логіки цього розвитку, відомій його «спонтанності». На різних вікових рівнях діти виявляються особливо чутливими, «сензітівнимі», до засвоєння певного вмісту, тоді як інші засвоюються ними погано або зовсім не засвоюються (Л.С. Виготський). В процесі розвитку виявляються протиріччя; наприклад, протиріччя між новими збільшеними психофізіологічними можливостями дитяти і старими видами діяльності і формами взаємин, що раніше склалися, з навколишніми людьми. Такого роду протиріччя можуть з особливою гостротою виявитися в періоди «вікових криз» (наприклад, в період кризи підліткового віку). Складна і мало розроблена проблема внутрішніх протиріч розвитку дитяти, що має найважливіше значення для діалектико-матеріалістичного розуміння онтогенезу людської психіки, освітлює в роботах Р. С. Костюка, А. Н. Леонтьева, Д. Б. Ельконіна і ін.
Літ.: Сеченов І. М., Ізбр. Проїзв., 2 видавництва, М., 1958; Ушинський До. Д., Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології. Собр. соч.(вигадування), т. 8—9, М. — Л., 1950; Рубінштейн С. Л., Основи загальної психології, 2 видавництва, М., 1946; Виготський Л. С., Ізбр. психологічні дослідження..., М., 1956; його ж Розвиток вищих психічних функцій, М., 1960; Блонський П. П., Ізбр. психологічні твори, М., 1964; Леонтьев А. Н., Проблеми розвитку психіки, [2 видавництва], М., 1965; Проблеми вищої нервової діяльності нормального і аномального дитяти. [Сб. статей], отв. ред. А. Р. Лурія, т. 1—2, М., 1956—58; Питання дитячої психології, ч. 1—2, отв. ред. Би. Р. Ананьев, «Ізв. АПН(Агентство друку Новини) РРФСР», 1948, ст 17—18; Вчення і розвиток. [Сб. статей], М., 1966; Льовітов Н. Д., Дитяча і педагогічна психологія, М., 1958; Люблінська А. А., Нариси психічного розвитку дитяти. (Ранній і дошкільний вік), М., 1959; Менчинськая Н. А., Розвиток психіки дитяти. Щоденник матері, [2 видавництва], М., 1957; Ельконін Д. Би., Дитяча психологія (розвиток дитяти від народження до семи років), М., 1960; Запоріжець А. Ст, Розвиток довільних рухів, М., 1960; Психологія дітей дошкільного віку, під ред. Запоріжця А. Ст і Ельконіна Д. Би., М., 1964; Божовіч Л. І., Особа і її формування в дитячому віці, М., 1968; Штерн (Стерн) Ст, Психологія раннього дитинства до шестирічного віку, пер.(переведення) з йому.(німецький), 2 видавництва, П., 1922; Піаже Ж., Мова і мислення дитяти, пер.(переведення) з франц.(французький), М. — Л., 1932; Валлон А., Від дії до думки, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1956; Пірьов Р. Д., Дитяча психологія і дефектологія, [2 видавництва], Софія, 1959; Піаже Ж. і Інельдер Би., Генезис елементарних логічних структур, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1963; Піаже Ж., Ізбр. психологічні праці, пер.(переведення) з франц.(французький), [М., 1969]; Дослідження розвитку пізнавальної діяльності, під ред. Дж. Брунера [і ін.], пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1971; Piaget J., La formation du symbole chez l''enfant, 2 éd., Nchât. — P. [1959]; Carmichael L., Manual of child psychology, ed. by P. Н. Mussen, 3 ed., v. 1 — 2, N. Y., 1970; Wallon H., L''évolution psychologique de l''enfant, 4 éd., P., 1952; Baldwin A., Theories of child development, N. Y., 1967.
