Більшовицький друк (дожовтневий період), революційний друк нового типа, створений Ст І. Леніном, більшовицькою партією. Терміном «Би. п.» позначалася головним чином періодична преса комуністичної партії, хоча в ширшому сенсі до неї відноситься весь партійний друк з моменту появи більшовизму, у тому числі і партійна справа книговидавця. Вже починаючи з «Іскри», під керівництвом Леніна партійний друк став не лише колективним пропагандистом і агітатором, але і колективним організатором марксистської партії в Росії. Друкування нелегальної революційної літератури за кордоном, в підпільних друкарнях Росії, зберігання, транспортування і поширення її в умовах постійних поліцейських переслідувань вимагали організації, що чітко діяла. У партії були організатори друкарень, складів літератури, складальники грошей, перевізники літератури з-за кордону, розвізники її по країні, рознощики в містах, доставщики кореспонденцій. Їх діяльність вимагала «дійсного героїзму» (див. Ст І. Ленін, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4, с. 195), революційної мужності, самовідданості, винахідливості, знання прийомів і прийомів поліції. На цю важку і відповідальну роботу прямували дослідні професійні революціонери. Б. п. нерозривно пов'язана з героїчною історією КПРС, вона допомагала партії виконувати завдання, що вставали перед нею на кожному історичному етапі революційної боротьби. Питанням організації і вмісту партійного друку в дожовтневий період Ленін посвятив понад 30 творів, не рахуючи листів. Ці ж питання займали важливе місце в роботах керівних більшовицьких органів. Спеціальні рішення про ЦО(центральний орган) і партійний друк прийняли 2-й і 3-й з'їзди РСДРП, 1-я конференція військових і бойових організацій РСДРП, 5-я Загальноросійська (1908) і 6-я (Празька, 1912) конференції, пленуми ЦК партії 1908 і 1910, засідання розширеної редакції «Пролетаря» (1909), 2 наради з партійними працівниками (1913), конференція закордонних секцій РСДРП (1915) і Всеросійська конференція фронтових і тилових організацій РСДРП (б) (1917). Разом із зростанням революційного руху і зростанням політичного впливу партії на маси зростала і роль Би. п. як колективного організатора пролетарських мас. Через друк здійснювалося керівництво і самою партією. «Керувати партією при теперішньому гігантському, неймовірному зростанні руху, — писав Ленін в 1905, — можна лише друком» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 47, с. 100). Для Б. п. характерні принцип комуністичної партійності, що послідовно проводиться, вірність теорії марксизму-ленінізму, тісний зв'язок з масами. Б. п. пропагувала і роз'яснювала програму і статут більшовицькій партії, найважливіші положення марксистсько-ленінської теорії, виховувала маси у дусі пролетарського інтернаціоналізму. На сторінках Би. п. публікувалися найважливіші партійні документи, стратегію, що обгрунтовують, і тактику партії на етапах буржуазно-демократичної і соціалістичної революцій, формулювалися гасла, що закликають маси до страйкової боротьби, до політичних виступів, до штурму самодержавства і капіталізму. Дореволюційна Б. п. освітлювала важке положення робочого класу, селянства, національний гніт царизму, викривала антинародний характер того, що погоджується буржуазних, а потім і дрібнобуржуазних партій, лжесоциалістічеськие теорії і дрібнобуржуазну революційність народників, есерів, анархістів. На всіх етапах історії більшовизму Б. п. вела послідовну боротьбу проти опортунізму «справа» і «зліва». Вона викривала хвостизм економістів, тактичний, організаційний і програмний опортунізм меншовиків боролася за чистоту марксистсько-ленінської теорії проти суб'єктивного ідеалізму махістів, «богостроїтелей», що утворили антипартійну капрійськую школу і фракційну групу «Вперед» (1909). Би. п. вела непримиренну боротьбу з гіршим різновидом меншовизму — троцькізмом, викривала центризм і примиренство, сприяла ідейному і організаційному розгрому Серпневого антипартійного блоку, що очолювався Троцьким, і вигнанню опортуністів з партії в 1912.
В роки нового революційного підйому і 1-ої світової війни Б. п. зіграла найважливішу роль в завоюванні мас більшовицькою партією в боротьбі з соціал-шовінізмом і опортунізмом 2-го Інтернаціоналу, об'єднуючи послідовно інтернаціоналістські сили в міжнародному робочому русі як основу майбутнього 3-го Інтернаціоналу. Після скидання самодержавства вона роз'яснювала масам суть курсу на соціалістичну революцію, викладеного в Квітневих тезах В. І. Леніна, викривала погоджувальну тактику меншовиків і есерів, мобілізовувала маси на підготовку озброєного повстання. По всіх політичних питаннях Би. п. вела послідовну і гостру боротьбу з буржуазним і дрібнобуржуазним друком. Би. п. зіграла найбільшу роль в підготовці і проведенні Великої Жовтневої соціалістичної революції, встановленні і зміцненні Радянської влади по всій країні.
Би. п. має всілякі форми. Поряд з періодичною пресою (газети, журнали, тижневики, бюлетені) видавалися листівки, брошури, книги. Існували видання, випуск яких тимчасово ставав періодичним: леткі листки листки-бюлетені, листівки-брошури. В умовах постійних переслідувань царизмом більшовицька партія використовувала всі можливості легальних і нелегальних видань. З цим пов'язаний ряд особливостей Би. п.: короткочасність виходу і часті зміни назв легальних періодичних видань, їх езоповський мова, підставні дані місця і часу нелегальних видань, однойменність різних органів і т.д.
Бесцензурниє видання Б. п. друкувалися в підпільних друкарнях РСДРП, явочним порядком під охороною дружинників в буржуазних друкарнях, а також за кордоном в 13 містах Франції, Швейцарії, Бельгії, Німеччини, Великобританії, Швеції, США. У Росії легальні і нелегальні органи друкувалися більш ніж в 100 населених пунктах. Постійними місцями видання були крупні промислові центри. У Петербурзі до жовтня 1917 в різний час видавалося близько 100 назв більшовицьких періодичних видань, в Москві близько 50, в Баку 23, Ризі 22, Тіфлісе 21, Катеринбургу і Нижньому Новгороді по 8 і т.д. Місцями видання були і сіла, і промислові селища.
Всього в дожовтневий період виходило, включаючи більшовицький профспілковий друк, близько 500 періодичних видань і десятки мільйонів екз.(екземпляр) листівок.
Періодичні більшовицькі видання. У 80-х рр. 19 ст, з виникненням російської соціал-демократії і розвитком робочого руху, були зроблені перші спроби створити бесцензурную соціал-демократичний робочий друк в Росії (газета «Робітник» групи Благоєва, 1885, Петербург, «Санкт-петербурзький робочий листок», 1897, і ін.). В. І. Ленін (у 1914) назвав ці видання «...прямимі і безпосередніми попередниками теперішнього робочого друку...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 25, с. 97).
Першою спільноруською масовою нелегальною марксистською газетою з'явилася створена В. І. Леніним в 1900 за кордоном «Іскра», яка була ідейним і організаційним центром російських революціонерів і керівником російського робочого руху (до листопада 1903, з № 52 газета стала меншовицькою). Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) головними органами більшовиків, що послідовно проводили революційну тактику і що викривали опортунізм меншовиків, були керовані В. І. Леніним газети «Вперед» (грудень 1904 — травень 1905, Женева) і «Пролетар» (травень — листопад 1905, Женева). Під час Революції 1905—07 більшовики завоювали можливість випуску легальних видань. З 27 жовтня по 3 грудня 1905 в Петербурзі виходила перша легальна щоденна газета «Нове життя» . Весной 1906 більшовицька редакція на чолі з Леніном налагодила в Петербурзі випуск легальної щоденної газети «Хвиля» (26 квітня — 24 травня), яку, після її закриття, змінила газета «Вперед» (26 травня — 14 червня), потім «Відлуння» (22 червня —7 липня), в лютому 1907 «Новий промінь» і з 25 березня по 10 квітня «Наше відлуння» .
Після 4-го (об'едінітельного) з'їзду РСДРП ЦО(центральний орган) більшовиків стала нелегальна газета «Пролетар» (Виборг — Женева — Париж, 1906—09). ЦО(центральний орган) РСДРП з лютого 1908 по 31 січня 1917 була нелегальна газета «Соціал-демократ» (Вільно — Петербург — Париж — Женева). З 5(18) березня 1917 центральним органом партії стала газета «Правда» . У 1912—14 вона виходила як щоденна легальна, масова робоча газета і фактично була органом ЦК РСДРП; в ті роки «Правда» 8 разів закривалася і вимушена була виходити під іншими назвами. Ленін керував «Правдою» і багато писав для неї; у 1912—14 було надруковано в газеті 284, а в 1917 поміщено 207 його статей, мов і документів. «Правда» зіграла видатну роль в політичному вихованні пролетаріату Росії і в залученні його на сторону більшовицької партії.
Важливе значення поряд з ЦО(центральний орган) мали центральні газети і журнали більшовицької партії. Редакція «Іскри» видавала в 1901—1902 в Штутгарті соціал-демократичний науково-політичний журнал «Зоря». Виданням ЦК РСДРП була в серпні — жовтні 1905 в Москві нелегальна газета «Рабочuй» . Редакція ЦО(центральний орган) «Пролетар» видавала в 1906—08 нелегальну масову робочу газету «Вперед». У боротьбі проти ліквідаторів більшовики використовували сили меншовиків-партійців, співробітничавши з ними на сторінках «Робочої газети» (Париж, 1910—12) і «3везди» (Петербург, 1910—11). У грудні 1910 — квітні 1911 більшовики, борючись з ліквідаторами, видавали в Москві легальний щомісячний філософський і суспільно-економічний журнал «Думка», фактичним редактором якого був Ленін. Після закриття журналу теоретичним органом більшовиків став журнал «Освіта» (грудень 1911 — червень 1914). Редакцією ЦО(центральний орган) «Соціал-демократ» в 1915 випускався журнал «Комуніст», а в 1916 «Збірка соціал-демократа» . Під керівництвом ЦК РСДРП з 26 жовтня 1913 по 12 липня 1914 і з 20 лютого 1915 по 18 березня 1918 в Петербурзі видавався щотижневий легальний журнал «Питання страхування» . В період 1-ої світової війни 1914—18 він був єдиним легальним всеросійським виданням. У 1914 заснований за ініціативою Леніна масовий легальний більшовицький журнал для жінок «Робітниця» . Він виходив до початку імперіалістичної війни; з 10 травня 1917 відновлений як журнал ЦК РСДРП (б).
В роки Революції 1905—07 виник більшовицький військовий і профспілковий друк. Більшовицькі військові організації РСДРП видавали до жовтня 1917 понад 30 газет. ЦО(центральний орган) військової організації РСДРП була газета «Казарма», що видавалася нелегально щомісячно в Петербурзі з лютого 1906 по березень 1907. У квітні — липні 1917 видавалася «Солдатська правда», а з липня по жовтень орган Військової організації при ЦК РСДРП (б) виходив в Петрограді під назвами: «Робітник і солдат» і «Солдат». Найбільш крупними більшовицькими військовими газетами в 1917 були: «Хвиля», «Прибій» (Гельсингфорс), «Окопна правда», в серпні — листопаді виходила під назвою «Окопний набат» (Рига, Цесис). Напередодні Жовтня почали виходити «Сільська біднота» в Петрограді і «Сільська правда» в Москві для селян, козаків і солдатів. Під керівництвом більшовиків в дожовтневий період виходило близько 50 профспілкових періодичних органів. Деякі крупні місцеві легальні газети — «Бакинський робітник» (1906, 1908, 1917), «Гудок» (Баку, 1907—08), «Наша дорога» (Москва, 1910—11) і ін. видавалися як профспілкові органи, але фактично були трибуною більшовиків.
Місцеві партійні організації в Росії з грудня 1900 по жовтень 1917 випускали більше 300 газет і 30 журналів. Велику роль в завоюванні і мобілізації мас зіграли журнали і газети столичних більшовицьких організацій: журнали «Вісник життя» (1906), «Робочий голос» (1914), перейменований в «Пролетарський голос» (1915—1916), орган ЦК РСДРП, «Металіст» (1911—14 і 1917), орган професійного союзу робітників-металістів, «Вісті Московської Ради робочих депутатів» (1905), «Боротьба» (1905) і ін. В період Революції 1905—07 більшовицьких газет стали виходити у всіх крупних промислових центрах, в 1905: «Робітник» (Казань), «Забайкальський робітник» (Чита, 1905—06), листок» «Вятський, «Кавказький робочий листок», «Листок Ризького комітету»; у 1906: «Архангельський робітник», «Вісті Іваново-Вознесенськой організації РСДРП», «Залізничник» (Київ), «Мінський леткий листок», «Вісті Чорноморського комітету» (Новоросійськ), «Самара лука», «Донецький дзвін» (Луганськ, 1906—07), «Уфімський робітник» (1906—08); у 1907: «Урал» (Оренбург, на татарській мові), «Уральський робітник» (Катеринбург — Уфа, 1907—08), «Уральська газета» (Катеринбург), «Новоросійський робітник» і ін. У 1905—08 з'явилася місцева військова і селянська Б. п.: «Брянський солдатський листок» (1906), «Солдатська воля» (Гродно, 1906), «Життя солдата» (Екатерінослав, 1906—07), «Солдатів» (Севастополь, 1906—08), «Солдатів» (Орел, 1907), «Селянський листок» (Саратов, 1905), «Ніжегородськая селянська газета» (1905) і ін. У 1907—10 видаються «Вісті прікамського робітника» (Іжевськ, 1907), «Робочий листок» (Іжевськ, 1907), «Калузький робітник» (1907—08), «Пермський робітник» (1907), «Голос робітника» (Челябінськ, 1908), «Робітник» (Казань, 1905, 1908, 1917), «Залізничний пролетар» (Київ, 1908) «Одеський робітник» (1908), «Ревельський військовий листок» (1907—08), «Північний робітник» (Ярославль, 1908), «Червоний прапор» (Златоуст, 1908—09), «Молот» (Вологда, 1910) і ін. В основному в ці роки розвивалася центральна Б. п. за кордоном. У роки нового революційного підйому і в період 1-ої світової війни видавалися «Ташкентський робітник» (1913), «Зірка» (Екатерінослав, 1914), «Південна правда» (с. Каменськоє Екатерінославськой губ.(губернія), 1915), «Голос соціал-демократа» (Харків, 1916), «Прікубанськие степу» (Екатерінодар, 1915—17, щонеділі), «Правда праці» (Вознесенський копальня, Донбас, 1916) і ін.
Після Лютневої революції 1917 місцева Б. п. отримує широке поширення. Знов видаються: «Астраханський робітник», «Червоний Прапор» (Владивосток), «Воронежський робітник», «Робочий Сибір» (Іркутськ), «Наше слово» (Кинешма), «Більшовик» (Коломна), «Голос правди» (Кронштадт), «Соціал-демократ» (Лисьва) «Буревісник» (Мінськ), «Товариш» (Мінусинськ), «Червоний Прапор» (Могильов), «Псковський набат», правда» «Симбірськая, «Товариш» (Сизрань), «Сибірський робітник» (Томськ), «Нецук» (Шуша), «Юрьевськая правда», «Пролетарська правда» (Тула) і ін. Поновлюються раніше перервані видання: «Прікубанськая правда», «Робітник» (Казань), «Донецький пролетар», «Уральська правда» і ін.
До жовтня 1917 понад 60 більшовицьких газет і журналів видавалося на 10 мовах народів Росії і декілька на європейських мовах. 21 друкарське видання виходило латиською мовою, 16 на естонському, 16 на вірменському, 11 на грузинському, 5 на литовському. Більшовицькі періодичні видання виходили також на азербайджанській, польській, татарській, українській, фінській, німецькій і французькій мовах. Серед них найбільш значними були: ЦО(центральний орган) соціал-демократів Латиського краю газета «Циня» (1904—17, Рига, Брюссель, Лондон, Бостон, Петроград); грузинська газета «Брдзола» (Баку, Тіфліс, 1901—02), об'єднана з вірменською газетою «Пролетаріат» в орган Кавказького союзу РСДРП «Пролетаріатіс брдзола» (Баку — Тіфліс, 1903—05), вірменський «Кайц» (Тіфліс, 1906), естонський «Кийр» (Нарва — Талін, 1912—14, чотири рази міняв назви, 1917), литовський «Вільніс» (Рига, 1913—14, 1917) і ін.
Би. п. мала велику, засновану ще агентами «Іскри», кореспондентську мережу. У міру розвитку Б. п. в неї, окрім професійних революціонерів включалися десятки і сотні кореспондентів з робітників, селян і солдатів. Би. п. з'явилася школою виховання більшовицьких публіцистів. Надихаючим прикладом для них була публіцистична діяльність В. І. Леніна — організатора, натхненника, редактора і постійного автора видань Би. п. Лише для центральних більшовицьких газет, не рахуючи журналів, їм було написано понад 900 статей і заміток. Близько 800 діячів партії безпосередньо брали участь у виданнях більшовицьких органів. У їх числі — Ст Д. Бонч-Бруєвіч, Ст Ст Воровський, П. А. Джапарідзе, Н. До. Крупськая, А. Ст Луначарський, М. С. Ольмінський, Р. І. Петровський, Н. І. Подвойський, Я. М. Свердлов, І. І. Ськворцов-степанов, С. С. Спандарьян, І. Ст Сталін, П. І. Стучка, А. І. Ульянова-Елізарова, В. Л. Шанцер (Марат), С. Р. Шаумян, Їм. Ярославський і ін. У Б. п. активно співробітничали Д. Бідний, М. Горький, діячі міжнародного робочого руху — Р. Люксембург, До. Лібкнехт, М. Кашен, П. Лафарг і ін.
Неперіодичні більшовицькі видання. Складовою частиною Б. п. є неперіодичні, за рідким виключенням бесцензурниє, видання дожовтневого періоду — книги, брошури, листівки. У 1905 В. І. Ленін писав: «Літературна справа повинна стати складовою частиною організованої, планомірної, об'єднаної соціал-демократичної партійної роботи» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 12, с. 101). Більшовицька література відображала насущні питання боротьби за перемогу спочатку буржуазно-демократичною, а потім і соціалістичній революції. Залежно від періоду мінялися і проблеми, яким відводилося в літературі центральне місце. Більшовицька література підрозділяється на загальну — для всіх категорій читачів і внутріпартійну. Багаті і всілякі її характер і вміст.
Для російського читача і раніше видавалися багато творів К. Маркса і Ф. Енгельса. Першими були «Статут Міжнародної асоціації робітників» в книзі Е. Бехера (видавництво 1869), «Маніфест комуністичної партії» в переведенні М. А. Бакуніна (видавництво 1869). У 1872 вийшов у виданні Н. П. Полякова 1-й т. «Капіталу» До. Маркса. Праці Маркса і Енгельса систематично друкувалися більшовиками. Значне місце у виданнях займали твори В. І. Леніна, що регулярно публікувалися (листівки, брошури, книги). У великій кількості виходили роботи різних авторів по найважливіших питаннях політекономії, філософії, наукового соціалізму, класової боротьби, вчення про партію пролетаріату. Видавалася масова агітаційна література. Вона містила політичне, правове, економічне викриття самодержавства і капіталізму (наприклад: листівка Леніна «Перше травня», 1904, видана рядом соціал-демократичних організацій; брошура С. Дікштейна «Хто чим живе» видавалася неодноразово). Ряд видань були присвячені подіям революційної боротьби трудящих Росії і зарубіжних країн (наприклад: І. Ст Бабусине, «В захист іваново-вознесенських робітників», Мюнхен, друкарня «Іскри», 1901; Амвросій, «Правда про ростовські події», Штутгарт, видавництво «Зоря», 1903; А. Ст Луначарський, «Нариси з історії революційної боротьби європейського пролетаріату», Центральний комітет РСДРП, 1905), роз'ясненню стратегії і тактики партії [наприклад: «Виборча платформа РСДРП», видавництво Московського комітету, 1906; Ленін, «Завдання пролетаріату в нашій революції (Проект платформи пролетарської партії)», видавництво «Прибій», Петербург, 1917, вересень]. Багато книг, брошури, листівки видані по питаннях партійного життя, партійного будівництва, програми і статуту партії, внутріпартійної боротьби (наприклад: Н. Ленін, «Крок вперед, два кроки назад», Женева, друкарня соціал-демократичної партії, 1904; В. Орловський (Воровський), «Рада проти партії», Женева, видавництво соціал-демократичної партійної літератури В. Бонч-Бруєвіча і Н. Леніна, 1904) викриття опортунізму. Виходили історичні дослідження, хроніки революційних подій, мови робітників, спогади революціонерів, довідкова література, каталоги партійних видавництв, календарі для робітників, інструкції про методи ведення вуличних боїв, про користування зброєю [наприклад: «Каталог видань Г. А. Кукліна і соціал-демократичній організації “Життя” (1902—1904 рр.)», Женева, 1905; Северцов Ст, «Додаток тактики і фортифікації до народного повстання», Женева Центральний комітет РСДРП, 1905] і т.п. Публікувалися документи керівних органів партії і місцевих організацій, загальнопартійних і периферійних з'їздів, конференцій, нарад, сповіщення, заяви, резолюції, протоколи (наприклад: «Другий черговий з'їзд Російської соціал-демократичної робочої партії. Повний текст протоколів». Центральний комітет, Женева, 1903; «Конференція Забайкальського району, 1-я», Чита, 1906), друкувалися звіти загальнопартійних (наприклад, «Доповідь делегації Російської соціал-демократичної робочої партії Амстердамському міжнародному соціалістичному конгресу», Женева, РСДРП, 1904), окремих організацій за кордоном і в Росії (наприклад: «Звіт про діяльність Екатерінославського комітету РСДРП за вересень 1904 г.», Екатерінославський комітет РСДРП, 1904), звіти грошові, про пропагандістко-агітаторську роботу і т.п. Центральні і місцеві органи партії неодноразово видавали програму і статут РСДРП. Випускалися учбові програми для робочих марксистських кружків, матеріали масових організацій трудящих: статути профспілок, документи їх з'їздів, зборів, матеріали організацій селян. Видавалися документи політичних процесів (наприклад: «Звинувачувальний акт по Златоустовському справі», Женева, друкарня «Іскри», 1903), вдавалися до гласності ті, що потрапляли до рук соціал-демократів секретні документи різних органів державної влади.
Широкий круг авторів випущеної більшовиками суспільно-політичної літератури. Велика частина творів Леніна була видана в дожовтневий період. Вийшли переведення робіт ряду західноєвропейських марксистів: А. Бебеля, Же. Лонзі, Ст Лібкнехта, Р. Люксембург, До. Каутського, Ф. Мерінга, К. Цеткин і др.; роботи соціал-демократів Росії: П. Би. Аксельрода, Г. В. Плеханова і др.; членів партії більшовиків: І. Ст Бабусина, Н. Е. Баумана, А. Н. Вінокурова, Ст Ст Злодійського, Ф. Е. Дзержінського Л. Би. Красина, Н. До. Крупськой, Ст До. Курнатовського, А. Ст Луначарського, М. Н. Лядова, Я. М. Свердлова, І. Ст Сталіна, М. Ст Фрунзе, С. Г. Шаумяна і ін. На жаль, авторство ряду робіт до цих пір не встановлене, т.к. література ця виходила переважно безіменною (особливо листівки) або під псевдонімами. Систематично видавали організації більшовиків і художню літературу викривального і революційного вмісту: повести, розповіді, нариси, п'єси сатиричні казки, революційні вірші і т.п. Надрукований був ряд творів Л. Н. Толстого, М. Е. Салтикова-щедріна, М. Горького, Ст Ст Вересаєва, Л. Н. Андрєєва, Ст Р. Короленко, Р. Гауптмана, В. К. Кюхельбекера і ін. Брошурами і листівками випускалися народні і революційні пісні (наприклад: «Чотири марсельєза», РСДРП, Барнаульська група, 1905; «Пісні праці», видавництво і друкарня Рибінської групи, 1905; «Пісні революції», видавництво і друкарня Московського комітету, 1905). Випущені були також портрети окремих видних діячів західного революційного і соціал-демократичного руху і деяких російських революціонерів (До. Маркса, Р. Ст Плеханова, А. І. Герцена, П. П. Шмідта і ін.), політичні карикатури.
Видавничої діяльності більшовиків передувала робота російських революціонерів і прогресивних діячів по випуску марксистської літератури. У 1882—1884 московське «Суспільство перекладачів і видавців» опублікувало ряд робіт До. Маркса, Ф. Енгельса, Р. Ст Плеханова, В. Лібкнехта і ін. Плехановськая група «Звільнення праці» з 1883 почала систематично випускати серії «Бібліотека сучасного соціалізму», «Робоча бібліотека» і збірка «Соціал-демократ». У 80-х і початку 90-х рр. книги, брошури, листівки друкували перші марксистські організації: у Петербурзі — «Партія російських соціал-демократів» Д. Благоєва, група М. І. Бруснева; у Казані — група Н. Е. Федосєєва; у Москві — група А. Н. Вінокурова, С. І. Міцкевича, М. Н. Лядова, Московський «Робочий союз» і ін. Створений Леніном в Петербурзі «Союз боротьби за звільнення робочого класу» випустили ряд брошур і 79 листівок. Література ця була новим типом бесцензурной робочого друку. Книги, брошури, листівки видавали також «Союзи боротьби» (Московський, Північний) і соціал-демократичні організації Києва, Екатерінослава і ін.
Для випуску революційної літератури російські марксисти інколи удавалися до допомоги прогресивних видавців Росії. У видавництві П. П. Сойкина вийшла збірка з роботою В. І. Леніна «Економічний вміст народництва і критика його в книзі р. Струве» (1895), у видавництві М. І. Водовозової — праця Володимира Ільіна (Леніна) «Розвиток капіталізму в Росії. Процес утворення внутрішнього ринку для крупної промисловості» (СПБ, 1899). Видавництво М. А. Малих надрукувало окремі твори основоположників марксизму-ленінізму, брошури західних і російських марксистів (наприклад, роботи А. Бебеля, Ст Лібкнехта, Н. До. Крупськой).
За кордоном в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) друкування марксистської агітаційно-масової і партійної літератури для нелегального провезення до Росії розширювалося. Її видавав «Союз російських соціал-демократів» (виник в 1894) спільно з групою «Звільнення праці». За ініціативою Леніна вони випустили також 6 номерів збірки «Працівник». Всього «Союзом» надруковано: 22 друкарських аркуша в 1895, 36,5 друкарських аркуша в 1897, 41,5 друкарських аркуша в 1898. У 1901 створена «Закордонна ліга російської революційної соціал-демократії», що випускала «Робочу бібліотеку» і «Бібліотеку сучасного соціалізму». Видавничу діяльність спільно з Г. А. Кукліним розвернула соціал-демократична організація «Життя» (створена в 1900). Ними в 1902—04 були випущені серії книг і брошур: «Бібліотека життя» (20 назв), «Бібліотека російського пролетаря» (43 назви), а також ряд збірок і книг окремих авторів.
З утворенням партії більшовиків (1903) почалася її видавнича робота. В умовах дезорганізаторської діяльності меншовиків, за пропозицією Леніна в Женеві в 1904 було організовано самостійне більшовицьке «Видавництво Володимира Бонч-Бруєвіча», перейменоване потім в «Видавництво соціал-демократичної партійної літератури В. Бонч-Бруєвіча і Н. Леніна». Особлива увага приділяла воно викриттю меншовизму, боротьбі за революційну марксистську партію нового типа, «захисту принципових позицій більшості другого партійного з'їзду» («Заява» видавництва. Підписано Ст Бонч-Бруєвіч, Н. Ленін). Ленін складав план публікацій, переглядав і відбирав рукописи, намічав авторів. Видавництво встановило зв'язки з рядом більшовицьких організацій в Росії. Більшовики систематично приділяли увагу друкуванню книг, брошур, листівок, 2-й з'їзд РСДРП прийняв особливе рішення «Про партійну літературу» (див. «КПРС в резолюціях...», 7 видавництво, ч. 1, 1954, с. 54). 3-й з'їзд доручив ЦК партії «турбуватися виданням пропагандистської і агітаційної літератури» (там же, с. 84). З літа 1905 посилилося друкування марксистської літератури в самій Росії; що була до того під строгою забороною, її сталі друкувати окремі видавництва. Деякі з них випускали літературу різних партій, наприклад: видавництво Е. Мягкова «Дзвін», О. Н. Попової «Молот» і ін. Видавництво «Знання», в якому співробітничали М. Горький і ряд більшовиків-літераторів, в 1905—06 видало в «Дешевій бібліотеці» серію марксистських брошур (59 назв). Влітку 1905 в Одесі з'явилося перше легальне більшовицьке видавництво «Ранок», в кінці 1905 воно було перенесене до Петербургу, де потім влилося у видавництво більшовиків «Вперед». У 1905 В. Д. Бонч-Бруєвіч заснував видавництво «Наша думка», а в травні 1906 за його ініціативою, підтриманою Леніном, в Петербурзі було створено нове більшовицьке видавництво «Вперед», яке було ліквідовано поліцією в 1907. Окремі брошури, яким загрожувала конфіскація, випускалися під маркою фіктивних видавництв — «Нова хвиля», «Друга дума» і ін. З 1907 до літа 1908 в Петербурзі існувало видавництво більшовика М. С. Кедрова «Зерно». У 1907 воно зробило випуск тритомних зборів вигадувань В. І. Леніна під назвою «За 12 років». Удалося видати лише 1-ою том (осінь 1907) і 1-у частину 2-го тому (почало 1908). У роки реакції більшовицька література друкувалася головним чином за кордоном.
В 1913 Поронінськоє нарада ЦК РСДРП записала в резолюції, що «...обращаєт увага партійних видавництв на крайню необхідність широкого видання популярних брошур по питаннях соціал-демократичної агітації і пропаганди» («КПРС в резолюціях...», 7 видавництво, т. 1, 1954, с. 312).
В 1908, напередодні нового революційного підйому, за ініціативою Ст Д. і В. М. Бонч-Бруєвічей в Петербурзі створено було легальне партійне видавництво «Життя і знання». У листопаді 1912 організовано, а в січні 1913 почало випуск книг легальне партійне видавництво «Прибій», що спеціалізувалося на масовій робочій літературі. Видавництво «Прибій» випустило в 1913 «Супутник робітника» — популярний довідник для робітників. Це видавництво було закрите поліцією на початку 1-ої світової війни. У роки війни видання літератури різко скоротилося. Випускали головним чином листівки і рідко брошури.
В період підготовки і проведення соціалістичної революції в Росії (лютий — жовтень 1917) видавнича діяльність більшовиків надзвичайно розширилася. Після Лютневої революції 1917 відновили свою роботу в Петрограді видавництва «Життя і знання» і «Прибій». Створені були видавництва «Хвиля» (Москва), «Голос соціал-демократа» (Київ), «Пролетар» (Харків), «Зірка» (Екатерінослав), «Донецький пролетар» (Луганськ) і мн.(багато) ін. у ряді міст країни. У дожовтневий період випуск партійної бесцензурной літератури здійснювався і в підпільних друкарнях Росії. Місцеві організації видавали листівки і брошури, використовуючи примітивну друкарську техніку: машинку, що пише, гектограф, мімеограф, шапірограф і т. і. Виходила література на багатьох мовах народів Росії. Активна видавнича діяльність більшовиків грала велику роль в консолідації сил партії, сприяла зростанню її впливу в масах, забезпечувала керівництво партії революційним рухом.
Традиції Б. п., її досвід в керівництві масами і мобілізації їх на здійснення завдань, поставлених партією, продовжує партійно-радянський друк .
Літ.: Маркс До., Енгельс Ф., Про друк. [Сб.], М., 1963; Ленін Ст І., Про друк, М., 1959; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 7 видавництво, ч. 1, М., 1954, с. 17—21, 47—48, 54, 83—86, 205, 209, 230, 239—40, 284, 296, 311—12, 330—31, 364—65; Історія КПРС, т. 1—3 (кн. 1), М., 1964—67; Більшовицький друк. Сб. матеріалів, ст 1—4, М., 1959—61; Більшовицький друк. Короткі нариси історії, 1894—1917, М., 1962; Більшовицький друк в дожовтневий період. Сб. ст., М., 1959; З історії місцевого більшовицького друку. Сб. ст., М., 1961; Питання теорії і історії журналістики, Л., 1960; Ждановськая З. Ст, Література про дожовтневий більшовицький друк (Бібліографічний огляд), «Вісник МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова)», Серія 7, 1965 № 3. Більшовицький періодичний друк (дек. 1900— окт.(жовтень) 1917). Бібліографіч. покажчик, М., 1964; У витоків партії. Матеріали про соціал-демократичні організації в Росії напередодні 11 з'їзду РСДРП, «Питання історії КПРС», 1963 № 3, 9, 10, 12; 1964 №1,2,3,5,6; Література Московського робочого союзу. Матеріали і документи, М., 1930; Листівки більшовицьких організацій в першій російській революції 1905— 1907 рр., ч. 1—3, М., 1956; Баренбаум І. Е., Видавнича діяльність марксистських революційних організацій у кн.: 400 років російського книгодрукування. 1564—1964, М., 1964; його ж, Книговидавництво в Петербурзі 1895—1917 рр., там же; Калекина О. П., Нариси по історії видання марксистської літератури в Росії (1870—1917), Л., 1962.
