Центризм, ідейно-політична течія, що виникла в ході боротьби між напрямами реформіста і революційного в 2-м-коді Інтернаціоналі і що намагалося згладити непримиренні протиріччя між ними шляхом поступок опортунізму в кардинальних програмних і тактичних питаннях робочого руху. На відміну від відвертих опортуністів, що відкрито виступали за ревізію марксизму у дусі соціал-реформізму, центристи прикривали свій опортунізм «ортодоксально» марксистською фразеологією. «Не так страшний і шкідливий відкритий опортунізм, відштовхуючий від себе відразу робочу масу, — писав Ст І. Ленін, — як ця теорія золотої середини, реабілітовуюча марксистськими слівцями опортуністичну практику, доводить рядом софізмів невчасність революційних дій і проч.» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 263).
Основним напрямом Ц. на міжнародній арені було каутськианство, в Росії — троцькізм . Ідеологія Ц. остаточно склалася перед 1-ою світовою війною 1914—18, в ході якої його опортуністична суть розкрилася ще повніше. Всупереч більшовикам, що пропагували ленінські гасла перетворення імперіалістичної війни у війну цивільну і поразки «свого» уряду, представники Ц. обмежувалися в цілому абстрактною пацифістською пропагандою.
Ц. був міжнародним явищем: у Германії до найбільш видних його представників належали До. Каутський, Р. Гаазе, Р. Ледебур, А. Гофман; у Росії — Л. Березня, Н. Чхєїдзе, Л. Троцький; у Франції — Ж. Лонзі, А. Пресман; у Швейцарії — Р. Грімм; у Великобританії — Р. Макдональд, Ф. Сноуден; у Італії — Ф. Тураті, Дж. Модільяні. Не дивлячись на деякі відтінки в їх поглядах, по суті вони всі сходилися в запереченні необхідності диктатури пролетаріату, в неприйнятті революційної тактики лівих соціалістів-інтернаціоналістів. Відкидаючи революційний вихід з війни, Каутський висунув неспроможну, спростовану історією капіталізму в період його загальної кризи теорію «ультраімперіалізму», що виправдовувала, за словами Ст І. Леніна «... надією на нову мирну еру капіталізму...» приєднання опортуністів «... до буржуазії і їх відмова від революційної (тобто пролетарською) тактики» (там же, с. 230).
Вороже зустрівши Велику Жовтневу соціалістичну революцію в Росії і створення Комуністичного Інтернаціоналу, лідери Ц. використовували «Інтернаціонал 2 1 / 2 -й» в боротьбі проти комуністичного руху. Деякі з прибічників Ц. намагалися проникнути в комуністичний рух. Після злиття «2 1 / 2 -ного Інтернаціоналу» з Інтернаціоналом Берна (1923) центристи усе більш явно змикаються з правореформістськимі елементами в робочому русі.
Літ.: Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 1, с. 706—07); Історія КПРС, т. 2, М., 1966, с. 303—11, 472—79, 595—646; Історія Другого Інтернаціоналу, т. 2, М., 1966, с. 166—78, 235—38, 411—77; Ленін в боротьбі за революційний Інтернаціонал, М., 1970, с. 161—70, 296—301; Темкин Я. Р., Ленін і міжнародна соціал-демократія, 1914—1917, М., 1968, с. 58—65; Чернецовський Ю. М., Боротьба В. І. Леніна проти каутськианськой ревізії марксизму, Л., 1965; Галкин І. С., Боротьба В. І. Леніна проти центризму в роки першої світової війни, в збірці: Перша світова війна. 1914—1918, М., 1968, с. 239—53.
