Підпільні друкарні РСДРП (більшовиків), нелегальні друкарні, що друкували прокламації, газети, брошури і ін. революційну літературу на території Росії з кінця 90-х рр. 19 ст по жовтень 1917. Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) безпосереднє керівництво П. т. ЦК РСДРП здійснювало Центральне технічне бюро (ЦТБ) при ЦК. Поширенням літератури займалися районні технічні групи, підлеглі ЦТБ і бюро ЦК. Основним джерелом фінансування П. т. РСДРП були внески робітників; значну матеріальну допомогу надавали М. Горький, В. Ф. Коміссаржевськая і ін. В кінці 90-х рр. друкування велося на гектографах; у 1894 Л. П. Радіним (член Московського «Робочого союзу») був винайдений станок-мімеограф. З початку 20 ст в П. т. РСДРП використовувалися друкарські машини; була освоєна техніка друкування з матриць і стереотипів. Наклад окремих прокламацій досягав сотень тис. екз.(екземпляр)
Першими великими П. т. РСДРП, що виконували роль центральних, були друкарні ленінськими «Іскри» в Баку («Ніна», діяла в 1901—05) і в Кишиневі (організована Л. І. Гольдманом, діяла в 1901—02; у ній був передрукований № 10 «Іскр», друкувалися статті Ст І. Леніна, Р. Ст Плеханова, брошура Н. К. Крупськой «жінка-робітниця»). З 1902 завдання «Іскри» виконувала П. т. Ніжегородського комітету РСДРП, що надрукувала з матриць декілька номерів «Іскри» і окремі статті. У 1903 П. т. (створена організаційним комітетом із скликання 2-го з'їзду РСДРП; керував М. С. Махадзюб, потім П. Р. Смідовіч) «Іскри» в Умані передрукувала № 41 і 43 «Іскри» накладом 3 тис. екз.(екземпляр) кожен. У 1902—03 існувало багато місцевих П. т. РСДРП: Петербурзького Миколаївського, Томська, Київського, Одеського, Тіфлісського і ін. комітетів РСДРП. Великими П. т. в 1903—07 були: Авлабарськая друкарня (1903—06); П. т. ЦК РСДРП в Москві на Лісовій вул. (1905—06, організована Л. Б. Красиним і Т. Т. Енукидзе, друкувала листівки і газету «Робітник»); Ржевськая П. т. (1902—06, організована Е. М. Комаровим, з осені 1904—тіпографія Московського комітету, з липня 1905 — ЦК РСДРП друкувала робочу газету «Голос праці»); П. т. Східного бюро ЦК РСДРП в Самаре (1904—05); Північна П. т. ЦК РСДРП під Ярославлем (1905); П. т. в Самарканді, Владимирі. У П. т. МК РСДРП, що поміщалася в Москві на Різдвяному бульварі (1906—07), було віддруковано близько 1,5 млн. листівок.
В 1910—14 найбільшу кількість П. т. мали Петербурзька, Московська, Київська і Бакинська організації РСДРП. У 1914—17 найбільших П. т. мав Петербурзький комітет РСДРП. З лютого 1917 видань РСДРП (б) стали виходити відкрито; після липневих днів 1917 друкарень РСДРП (б) діяли підпільно до перемоги Жовтневої революції 1917.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 6, с. 298, 516—17; т. 7, с. 80; т. 9, с. 104; т. 46, с. 112, 114, 118—19, 163, 168, 236, 250; т. 48, с. 47, 173—75; Техніка більшовицького підпілля. Сб. ст. і спогадів, 2 видавництва, М. [1925]; Більшовицькі таємні друкарні в Москві і Московської області, 1904—1910 рр. Спогади і документи, М. — П., 1923; Іванов Ю. Р., Підпільні друкарні ленінської «Іскри» в Росії. 1901—1903 рр., Киш., 1962; Льовітас І. Р., Моськальов М. А., Фінгеріт Е. М., Революційні підпільні друкарні в Росії (1860—1917), М., 1962; Панченко B.c., Ленінський нелегальний друк (1910—1914 рр.), Ростов н/Д., 1970; Ленінська «Іскра» і місцеві партійні організації Росії. (1900—1903 рр.), Перм, 1971.
