Більшовицька фракція 4-ої Державної думи, Російська соціал-демократична робоча фракція, група депутатів-більшовиків, вибраних у вересні — жовтні 1912 по робочій курії в 4-у Державну думу; оформилася 27 жовтня 1913. До складу фракції входили: А. Е. Бадаєв — від Петербурзької губернії, Г. І. Петровський — від Екатерінославськой, М. К. Муранов — від Харківської, Н. Р. Шагов — від Костромської, Ф. Н. Самойлов — від Володимирської, Р. В. Маліновський — від Московської (у 1914 був викритий як провокатор і вибув з Думи). Меншовики провели на виборах 7 своїх кандидатів — 3 від Закавказзі і по 1 від Області війська Донського, Іркутської, Таврійської і Уфімської губерній
Спочатку, як в 2-ій і 3-ій Державних думах, соціал-демократична фракція 4-ої Державної думи конструювалася як об'єднана. Проте з перших же днів у фракції почалася гостра боротьба, що відображала принципові розбіжності між більшовиками і меншовиками по корінних питаннях революції. Користуючись своєю формальною більшістю, меншовики намагалися провести ліквідаторські гасла. «Лютневе» 1913 нарада ЦК РСДРП з партійними працівниками засудила ці виступи як пряме порушення партійної програми. Проте аж до жовтня 1913 розбіжності усередині фракції не прийняли форми організаційного розколу. «Серпневе» 1913 нарада ЦК РСДРП з партійними працівниками констатувала, що узкофракционная діяльність меншовиків, які, користуючись випадковою більшістю, порушують елементарні права шести робочих депутатів, загрожує єдності фракції, і вказало, що лише при повному рівноправ'ї двох її частин можливе подальше існування об'єднаної фракції.
Спираючись на вирішення ЦК більшовицька «шестірка» 16 жовтня 1913 виступила із заявою, написаним Ст І. Леніном, зажадавши рівності обох частин фракції. 25 жовтня меншовики відповіли відмовою. Зважаючи на це більшовики оформилися в самостійну фракцію під запропонованою В. І. Леніним назвою «Російська соціал-демократична робоча фракція». Поряд з «Правдою» Б. ф. з'явилася основним партійним легальним центром, спираючись на який більшовики вели революційну роботу в масах. Ще до розколу соціал-демократична фракція виступила з рядом запитів уряду: по приводу Ленського розстрілу 1912, про переслідування робочих профспілок, про заборону зборів і виборів в страхові органи і т.д. Особливо широко стала застосовуватися практика внесення запитів після виділення більшовиків в самостійну фракцію. Лише за перші півтора місяці, протягом яких були 24 засідання, більшовики внесли 13 запитів: про провокацію при арешті соціал-демократичної фракції 2-ої Думи, про катастрофи на копальнях, про страхові збори і ін. Виступаючи в Думі, більшовики на конкретних прикладах викривали антинародну політику царизму. Так, Кроків і Самойлов виступили з мовами про локаути на текстильних фабриках, Петровський і Бадаєв — про арешти робітників — уповноважених при виборах в страхові каси, про робочий друк і т.д. Депутати-більшовики не раз виступали в захист прав селян. Проекти двох мов — Шагова по аграрній політиці уряди і Петровського по кошторису міністерства землеробства — були підготовлені Леніном. Виступали більшовики і з національного питання. Проект мови Петровського на цю тему також був написаний Леніном. Їм же було підготовлено 2 законопроекти з національного питання. «Проект закону про відміну всіх обмежень прав євреїв і всіх взагалі обмежень, пов'язаних з походженням або з приналежністю до якої б то не було національності» був відхилений Думою, а «Проект закону про рівноправ'ї націй і про захист прав національних меншин» внести до Думи не удалося. Поряд з легальною діяльністю Б. ф. вела і велику нелегальну роботу, здійснюючи зв'язок між місцевими партійними організаціями. Особливо велике значення ця робота придбала на початку 1-ої світової війни, коли більшовицькі організації і їх легальні центри піддалися розгрому з боку уряду. Б. ф. брала участь в конференції більшовиків в Озерцях 2—4 листопада 1914. Все учасники конференції, у тому числі большевіки-думци, були арештовані. Суд над Би. ф. відбувся 10—13 лютого 1915. Все 5 депутатів було визнано винними в участі в організації, ставлячим завданням скидання царизму, і засуджені до заслання на поселення до Східного Сибіру (Туруханський край), звідки повернулися після Лютневої революції 1917.
Літ.: Ленін Ст І., Депутат петербурзьких робітників, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 22; його ж, До питання про деякі виступи робочих депутатів, там же; його ж, До питання про робочих депутатів в Думі і їх декларації, там же; його ж, Робочий клас і його «парламентське» представництво, там же; його ж, Угода або розкол?, там же, т. 23; його ж, Думська «сімка», там же, т. 24; його ж, Матеріали до питання про боротьбу усередині з.-д.(соціал-демократ) думській фракції, там же; його ж, Законопроект про національне рівноправ'я там же, т. 25; його ж, Відгук робітників на утворення Російської соціал-демократичної робочої фракції в Державній думі, там же; його ж, Що довів суд над РСДР фракцією?, там же, т.26; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 7 видавництво, ч.1, М., 1954; Державна Дума в Росії. Сб. документів і матеріалів, М., 1957; Бадаєв А., Більшовики в Державній думі. Спогади, 8 видавництво, М., 1954; Самойлов Ф. Н., Слідами минулого [3 видавництва] М., 1954; Історія КПРС, т. 2, М., 1966, 394-400, 408—09, 500-01.
