Серпневий антипартійний блок, об'єднання антипартійних груп і течій (троцкисти, ліквідатори, бундовци і т. п.), що намагалися протиставити себе партії після Шостій (Празькою) всеросійській конференції РСДРП (січень 1912). Був створений за ініціативою Л. Д. Троцького, який під прапором нефракційності допомагав ліквідаторам. В. І. Ленін відзначав раніше, що Троцький підло і шкідливіше відкритих ліквідаторів, тому що він обманює робітників, вдаючи, що стоїть поза фракціями, а насправді підтримує меншовиків-ліквідаторів.
А. а. б. склався на конференції у Відні [12(25) серпня — 20 серпня (2 вересня) 1912]; з 29 учасників (що мали 30 мандатів) лише троє прибули з Росії, останні — емігранти, безпосередньо не пов'язані з місцевою партійною роботою. З 18 вирішальними голосами присутні: 2 делегати петербурзької «Центральної ініціативної групи», 4 — Бунда, 4 — Кавказького обласного комітету, 4 — ЦК соціал-демократії Латиського краю, 1 — від московської групи примиренців, поодинці від ліквідаторських груп Севастополя, Красноярська, Союзу моряків Чорноморського флоту. З дорадчими — 2 від Оргкомітету, 1 — віденської «Правди», 1 — «Голоси Соціал-демократа», 1 — «Невського голосу», 1 — Московського кружка ліквідаторів, 4 — Польською соціалістичній партії («льовіци»), персонально — Ларін. Мандатна комісія була вимушена визнати, що «жоден мандат не вселяє довіри». У доповідях (Троцького, Л. Мартова, М. І. Гольдмана) і виступах на конференції піддалися ревізії найважливіші програмні вимоги РСДРП. Опортуністичний характер А. а. б. розкривала антипартійна платформа, прийнята конференцією. У практичній її частині були відсутні революційні гасла демократичної республіки, конфіскації поміщицької землі, права націй на самовизначення. Замість них висувалися лише ліберальні вимоги конституційних реформ і повновладної Думи, «передивляється аграрного законодавства», свободи коаліцій, «культурно-національній автономії» і тому подібне Прибічники блоку виступили проти революційної політики більшовиків на підтримку ліквідаторів. По суті А. а. б. закликав до ліквідації нелегальної революційної партії, був різновидом ліквідаторства. Безпринципність організаторів А. а. б. і явне переважання в нім ліквідаторів привели до того, що «меншовики-партійці» — плехановци не прийняли в нім участі, а впередовец (Р. А. Алексинський) відразу покинув конференцію. Організаційний комітет (ОК), вибраний конференцією і що намагався протиставити себе ЦК РСДРП, визнали в Росії лише нечисленні ліквідаторські групи, їх газета «Промінь» і сімка меншовиків — депутатів 4-ої Державної думи. Подальше зростання революційного пролетарського руху, що об'єднувався довкола ленінських гасел, успішна робота, проведена під керівництвом ЦК РСДРП по зміцненню партії, викриття більшовиками безпринципного характеру троцькістського об'єднання привели його до повного краху. Блок, що не мав жодного зв'язку з масами, в 1913—14 розпався.
Літ.: Ленін Ст І., Питання про єдність, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 22; його ж, «Хворі питання» нашої партії, там же; його ж, Розпад «Серпневого» блоку; там же, т. 25; Історія КПРС, т. 2, М., 1966, гл.(глав) 6; Шалагин До. Д., Боротьба більшовиків з троцькізмом (1907—1914 рр.), М., 1965.
