Бергсон (Bergson) Анрі (18.10.1859, Париж, — 4.1.1941, там же), французький філософ-ідеаліст, представник інтуїтивізму і філософії життя . З 1900 професор Коллеж де Франс; з 1914 член Французької академії. У 1927 Би. присуджена Нобелівська премія по літературі як блискучому стилістові.
Світогляд Би. формувалося безпосередньо під впливом французького спіритуалізму, висхідного до Мін де Бірану, деякий вплив на нього зробив Ф. Шеллінг через його послідовника Ф. Равессона; своїм корінням інтуїтивна метафізика пов'язана з неоплатонізмом . Виступаючи проти механіцизму і догматичного раціоналізму, Би. затверджує як справжню і первинну реальність життя, що інтерпретується як якусь цілісність, що радикально відрізняється від матерії і від духу, які, узяті самі по собі, є продуктами розпаду життєвого процесу. Суть життя може бути постігнута лише за допомогою інтуїції, яка, будучи своєрідною симпатією, як би безпосередньо проникає в предмет, зливаючись з його індивідуальною природою. Інтуїція не передбачає зіставлення пізнаваного що пізнає як об'єкту суб'єктові; вона є пізнавання життям самим себе. Тому Б. закликає звернутися до власного життя свідомості, яке дана кожному безпосередньо. Самоспостереження, по Б., дозволяє виявити, що тканиною психічного життя є безперервна мінливість станів, які непомітно переходять одне в інше, тривають. Ета тривалість (durée) і складає саме життя свідомості, її структуру. Тривалість є взаємопроникнення станів свідомості; вони непротяженни і тому не можуть бути розташовані поруч один з одним; вони розрізняються не кількісно, а якісно і тому не піддаються виміру і численню, як матеріальні об'єкти (див. «Час і свобода волі», М., 1910, с. 103). Тривалість, а отже життя, має, по Б., не просторовий, а часовий характер. Це «якісний», «живий» час радикально відрізняється від того поняття механічно-фізичного часу, який, на думку Б., виникає в результаті розкладання інтелектом тривалості. Інтелект Би. трактує в дусі А. Шопенгауера, протиставляючи його інтуїції як знаряддя операції з «мертвими речами» — матеріальними, просторовими об'єктами. Відповідно до своєї природи — здатності мислити лише у просторових кількісних категоріях («... наші поняття сформувалися за зразком твердих тіл...», — «Творча еволюція», М.— СП(Збори постанов) Би, 1914, с. Ill) — інтелект здатний розуміти живе, органічне, лише перетворивши його на мертве, механічне, бо він, згідно Б., має чисто практичне призначення — формувати і фабрикувати неорганізовану матерію.
Вчення про інтелект і інтуїцію отримує в Би. обгрунтування в його метафізиці — в концепції еволюції органічного світу. Життя, яке зсередини з'являється як психічна реальність — тривалість, є, згідно Б., якийсь метафізично-космічний процес, «життєвий порив» (élan vital), свого роду могутній потік творчого формування: у міру ослабіння напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, яка характеризується Б. як нежива маса, речовина і т.п. Т. о., матерія, позбавлена самостійного онтологічного статусу, виявляється недоліком, ослабленою життя. В процесі розвитку унаслідок опору матерії, що зустрічається на дорозі спочатку єдиного життєвого потоку, останній розділяється як би на декілька струменів, в кожній з яких життя по-своєму прокладає собі дорогу через інертну матерію (див. там же, с. 121).
В центрі філософії Б. — проблема творчості, яке він розглядає як космічний об'єктивний процес; людина — істота творча, оскільки через нього проходить дорога «життєвого пориву». Здібність до творчості, по Б., що йде услід за Шопенгауером, пов'язана з ірраціональною інтуїцією, яка, як божественний дар, дана лише вибраним. Т. о., Би. приходить до елітарної концепції творчості і культури взагалі, будучи одним з провісників теорії масової культури. Причому творчість всіх видів цінностей, в тому числі і соціальних, рівним чином, по Б., підпорядковано закону елітарності. Б. визнає двох типів суспільства і, відповідно, двох типів моралі: «закритий» і «відкритий». Перший задовольняє вимогам соціального інстинкту і має на меті збереження роду: особа приноситься в жертву колективу, істина — в жертву користі. З точки зору «відкритої» моралі особа і творчість естетичних, релігійних і етичних цінностей вищі за інтереси збереження роду.
Філософська концепція Б. внутрішньо непослідовна. Якщо понятійний спосіб мислення оголошений помилковим, спотворюючим дійсність, те звернення до понять (а ними користується Б. при викладі своєї системи) виявляється протиріччям. Правда, Би. час від часу порушує своє вето на дискурсивне мислення і протиставляє поганим, «відсталим» поняттям «текучі», здатні слідувати за реальністю. Але ці обмовки не вирішують справи. Різке зіставлення Б. розуму і інтуїції робить неможливим філософське пізнання, бо що споглядає в «чистій» інтуїції без жодного понятійного розрізнення повинно залишитися невимовним. У своїй абсолютизації мінливості Б. приходить до повного суб'єктивізму (див. «Сприйняття мінливості», СП(Збори постанов) Би, 1913). Учення Б. зробило значний вплив на філософію (прагматизм Джемса, персоналізм, екзистенціалізм, філософія історії Тойнбі ), літературу (М. Пруст), мистецтво (імпресіонізм в живописі і ін.). У марксистській літературі філософія Б. піддається різкій критиці (див. Плеханов Ст Р., А. Бергсон. Творча еволюція, в кн.: Вибрані філософські твори, т. 3, М., 1957; Політцер Же., Про одну філософську містифікацію, в кн.: Французькі комуністи в боротьбі за прогресивну ідеологію, М., 1953; Сев Л., Сучасна французька філософія, М., 1968, с. 270—74 і ін.).
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, СП(Збори постанов) Би. 1913—14; Філософська інтуїція, «Нові ідеї у філософії», 1912, сб.(збірка) 1: Тривалість і одночасність, П., 1923.
Літ.: Кронер P., Філософія «творчої еволюції», в збірці: Логос, кн. 1, М., 1910; Бабинін Би. Н., філософія Бергсона, «Питання філософії і психології», 1911 № 108—109; Вишеславцев Би., Етика Фіхте, М., 1914, гл.(глав) 6; Лосський Н. О., Інтуїтивна філософія Бергсона, П., 1922; Герман Л. І., Інтуїтивна естетика А. Бергсона, «Літературний критик», 1935 №5; Чанишев А. Н., Філософія А. Бергсона, М., 1960; Воронів А. І., Інтуїтивна філософія Бергсона, М., 1962: Jurevics P., Н. Bergson. Eine Einführung in seine Philosophic, Freiburg, 1949; Barlow М., Н. Bergson, P., 1966; Robinet A., Bergson et les métamorphoses de la durée, [2 éd., P., 1966]; Lindsay A. D., The philosophy of Bergson, Wash.— [N. Y., 1968 j.
