Фінансові групи, основна організаційна форма фінансового капіталу, вищий рівень частнокапіталістічеськой монополізації. Ф. р. починають формуватися з переходом до імперіалізму на основі процесу концентрації і централізації капіталу, розвитку монополій і державного монополістичного капіталізму; є зрощенням кредитно-фінансових монополій (банків, страхових компаній) з торговельно-промисловими і транспортними монополіями. Ф. р. – гігантські союзи монополій, що розпоряджаються величезними капіталами. Так, в США Ф. р. на початку 70-х рр. контролювали понад 30% активів всіх корпорацій. На вершині піраміди кожної Ф. р. знаходяться одна або декілька багатющих сімей – представників фінансовій олігархії, які повністю контролюють діяльність цих груп.
В післявоєнні роки сталися істотні зміни в характері і організаційній побудові Ф. р. Окрім Ф. р., що мають чітко виражену структуру на чолі з керівною холдингом-компанією (у цих випадках зазвичай проводиться загальна політика серед всіх ланок даної Ф. р. в цілях максимізації прибули), з'явилися Ф. р., у яких відсутній єдиний координаційний центр.(центральний) Спільність інтересів тут досягається за допомогою взаємного володіння акціями і об'єднання довкола крупних кредитно-фінансових установ (комерційних і інвестиційних банків, страхових компаній).
В умовах сучасного державного монополістичного капіталізму посилюється універсалізація ведучих Ф. р., що сприяє вищій мірі монополізації економіки в руках сучасної плутократії. Велика частина Ф. р. втратила галузеву спеціалізацію. Так, Рокфеллери, що панували до 2-ої світової війни 1939–45 головним чином в нафтовій промисловості, проникли в машинобудування, виробництво зброї, транспорт і кредитно-фінансову сферу. Моргани, що тримали монополію в банківській сфері, розповсюдили вплив на компанії нафтовій, газовій і електротехнічній промисловості. Аналогічні зміни сталися також в країнах Західної Європи і Японії, де Ф. р. значно диверсифікували свою діяльність і створили багатогалузеву структуру підлеглих підприємств і компаній. Більшість Ф. р. контролюють найбільші компанії в машинобудуванні, електроніці і кредитно-фінансовій сфері. Проте поряд з ними збереглися Ф. р. з яскраво вираженою спеціалізацією – це групи, створені завдяки посиленій експлуатації природних і людських ресурсів колишніх колоній (особливо характерний для Ф. м. Великобританії, Бельгії і Нідерландів). Так, значна частина активів таких груп, як англійські Ротшильди, французький «Банк де л''Ендошин» (у 70-і рр. поглинена Ф. р. «Суец»), бельгійський «Сосьете женераль» і ряду ін., довгий час забезпечувалася діяльністю цих компаній в колишніх колоніальних країнах. Інтереси Ф. р., як правило, зосереджувалися в гірничодобувній промисловості, торгівлі і сфері обслуговування. У міру становлення економіки країн, що розвиваються, ці групи прагнуть розповсюдити свій вплив на нові галузі промисловості.
Важлива особливість розвитку Ф. р. в період загальної кризи капіталізму (особливо в умовах науково-технічної революції) – зростання їх впливу в сучасних галузях промисловості і у зв'язку з цим падіння питомої ваги старих Ф. р., наприклад в США груп Нью-Йорка, і зростання ролі відносно нових, пов'язаних з електротехнічною, хімічною, військовою і ін. галузями промисловості [у США регіональних (провінційних) груп, у Франції «Суец» і т.д.]. Універсальний характер діяльності ведучих Ф. р. утрудняє розвиток нових монополістичних угрупувань, тому вирішальний положення в економіці США, Західної Європи і Японії як і раніше займають декілька десятків Ф. р. В середині 70-х рр. їх налічувалося у США близько 30, у Великобританії, у Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і Японії по 15–20. У малих високорозвинених країнах Західної Європи (Швеції, Нідерландах, Швейцарії, Бельгії) панують три-чотири Ф. р. Провідне місце серед Ф. р. світу займають американські. Проте не дивлячись на відносну стійкість основних фінансових угрупувань сучасного капіталістичного світу, в 60–70-і рр. істотно перетворився характер Ф. г.: на зміну що панував раніше окремим олігархічним сім'ям прийшли союзи фінансових магнатів, об'єднаних не лише по родинних, але і по ділових зв'язках. Між різними Ф. р. йде запекла боротьба за контроль над економічними ресурсами, політичними організаціями, державним апаратом. Посилилася тенденція взаємного проникнення і переплетення Ф. г.: найбільші торговельно-промисловій корпорації одній Ф. р. встановлюють кредитні зв'язки з банками і страховими компаніями інший. Наприклад, монополістичні групи Каліфорнії і Техасу (США) часто звертаються за кредитами в банки Уолл-стріта.
Широкий розвиток отримав процес інтернаціоналізації Ф. р., при якому значна частина активів Ф. р. осідає за кордоном, а усередині країни ці групи активно співробітничають з іноземними монополіями. Це характерно для амер.(американський) Ф. р., а також для Ф. р. Західної Європи (особливо в рамках «Спільного ринку»), Японії.
Інтеграція економіки головних капіталістичних країн породила нового типа міжнародних монополістичних коаліцій фінансового капіталу – багатонаціональні промислові корпорації, міжнародні банківські об'єднання, що включають в свою орбіту крупні національні банки низки країн. В середині 70-х рр. до їх числа відносилися міжнародні кредитні установи ряду ведучих зап.(західний)-европейських банків (йому. «Дойче банк», голландський Амстердамсько-роттердамський банк), які спеціалізувалися на фінансуванні міжнародної діяльності провідних європейських електротехнічних концернів («Сименс», «Філіпс» і ряд ін.).
Нові форми капіталістичного розподілу праці створили передумови для виникнення міжнародних об'єднань Ф. р., спільність інтересів яких формується на основі професійних зв'язків і охоплює як виробничу сферу (внутрігалузеву спеціалізацію), так і область науково-технічних досліджень, управління виробництвом, збут продукції і обслуговування покупців (маркетинг) («Ампен» – «Вестінгауз»; «Креді Ліонне» – Комерційний банк).
В післявоєнні роки посилюється процес зрощення Ф. р. з буржуазною державою. Особливо він виявився в країнах Західної Європи (Франції, Італії, Швеції), де державні банки виступають основними кредиторами Ф. р. Як правило зрощення державного апарату і Ф. р. відбувається шляхом об'єднання власності у виробничій або кредитно-фінансовій сфері, а також використання монополіями підтримки і допомоги держави для зовнішньоекономічної експансії, завоювання світових ринків.
Панування Ф. р. в економічному, політичному і суспільному житті капіталістичних країн буржуазні економісти і соціологи намагаються маскувати за допомогою різних теорій: «народного капіталізму» теорії, «демократизація» капіталу, «дифузії власності» і ін. Продаж акцій населенню, розвиток самофінансування, відомі законодавчі обмеження в кредитно-фінансовій сфері, націоналізація найбільших банків і страхових компаній у ряді країн Західної Європи видаються ними як доказ підривання потужності фінансового капіталу і Ф. р. Проте аналіз діяльності монополістичних груп показує, що, не дивлячись на деякі зміни в їх формах і характері діяльності, обумовлені процесами розвитку сучасного капіталістичного суспільства, Ф. р. як і раніше залишаються його пануючою ланкою.
Літ.: Ленін Ст І., Імперіалізм, як вища стадія капіталізму, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27; Аникін А. Ст, Кредитна система сучасного капіталізму, М., 1964; Меньшиков С. М., Мільйонери і менеджери, М., 1965; його ж, Сучасний капіталізм, 1974; Черников Р. П., Фінансова олігархія Франції, М., 1966; Жуків Е. Ф., Страхові монополії в економіці США, М., 1971; Політична економія сучасного монополістичного капіталізму, М., 1975, т. 1, гл.(глав) 9.
