Франкфуртська школа
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Франкфуртська школа

Франкфуртська школа, напрям в німецькій філософії і соціології 20 ст, яке склалося в 30—40-х рр. довкола того, що очолювався з 1931 М. Хоркхаймером інституту соціальних досліджень при університеті у Франкфурті-на-Майне. У 1934—39, після еміграції з Німеччини Хоркхаймера і більшості його співробітників у зв'язку з приходом до влади нацистів, — в Женеві і Парижі (при Вищій нормальній школі), з 1939 — в США при Колумбійському університеті, з 1949 у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — у Франкфурті-на-Майне (після повернення Хоркхаймера, Адорно і ін.). Головні представники — Т. Адорно, Е. Фромм, Р. Маркузе, Ю. Хабермас . Основний орган — журнал «Zeitschrift für Sozialforschung».

  В розвиненій в 1930-і рр. філософсько-соціологічній «критичній теорії суспільства» (Хоркхаймер, Маркузе) Ф. ш. намагалася поєднувати елементи критичного підходу К. Маркса до буржуазної культури з гегельянськими і фрейдистськими ідеями. Висхідне к М. Веберу поняття «раціоналізації» трансформується в одне з центральних понять філософії культури Ф. ш.: аналіз внутрішніх протиріч «освіти», що ототожнюється з раціональним опануванням природи взагалі, стає ключем до розуміння культури і суспільства нового часу, і зокрема — «масової культури» і «масового суспільства» 20 ст («Діалектика освіти» Хоркхаймера і Адорно, 1948). Гегелівська діалектика перетвориться в антисистематичну «негативну діалектику»; одне з центральних місць займає проблематика відчуження .

  Післявоєнний період характерний поглибленням протиріч серед представників Ф. ш., що відбився, зокрема, в спорах між Фроммом і Маркузе (1950—60-і рр.), у відході багатьох молодих представників Ф. ш. від ідей її основоположників (еволюція Хабермаса і ін.), що привело по суті до розпаду школи на початку 70-х рр. Ф. ш. зробила значний вплив на розвиток немарксистської соціальної і філософської думки у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і США і на теоретичне оформлення ідеології т.з. «нових лівих» (хоча Адорно і Хоркхаймер, а також Хабермас відмежувалися від льоворадікальних тенденцій цього руху).

  Літ.: Соціальна філософія франкфуртської школи, М., 1975; Die «Frankfurter Schule» im Lichte des Marxismus, Fr./M., 1970; Rohrmoser G., Das Elend der kritischen Theorie, Freiburg, 1970.