Хоркхаймер (Horkheimer) Макс (14.2.1895, Штутгарт, — 7.7.1973, Нюрнберг), німецький філософ і соціолог. (ФРН), один із засновників Франкфуртської школи . Професор (1930—33 і 1949—63) і ректор (1951—53) університету у Франкфурті-на-Майне, директор інституту соціальних досліджень (1931—65), в 1934—49 в еміграції в США, професор Колумбійського університету. Видавець журналу «Zeitschrift fur Sozialforschung» (1932—41) і серії публікацій по дослідженню національних і расових забобонів («Studies in prejudice», v. 1—5, 1949—50). Написана Х. спільно з Т. Адорно «Діалектика освіти» (1948) з'явилася програмним вираженням філософсько-соціологічних ідей Франкфуртської школи. У розвиненій їм т.з. критичній теорії суспільства Х. намагався з'єднати почерпнуті в К. Маркса мотиви критики буржуазного суспільства з ідеями гегелівської діалектики і психоаналізу З. Фрейда, а також етики А. Шопенгауера. В центрі уваги Х. — проблеми історичної антропології, перш за все дослідження характеру як системи реакцій, що склалася, грає, по Х., вирішальну роль в підтримці тих, що зжили себе суспільних систем («Studien uber Autoritat und Familie», P., 1936, S. 3—77), аналіз сім'ї як первинного провідника суспільного авторитету і одночасно джерела можливої опозиції йому і т. п. Виступав з критикою «масової культури» . Відзначаючи багаточисельні межі стагнації і регресу сучасного «індустріального суспільства», пов'язував їх з тенденцією до тотального управління і зникнення вільної ініціативи. Свідомість неминучості цієї тенденції приводила Х. до песимістичних виводів: завдання соціальної теорії і практики він бачив лише в тому, щоб уникнути тоталітаризму і сприяти збереженню певних культурних моментів, створених ліберально-буржуазною епохою. Вважаючи рушійним імпульсом критичної соціології висхідну до теологічних витоків внутрішню «спрямованість до іншого», виходив з принципової неможливості якого-небудь позитивного зображення ідеалу. Зробив сильний вплив на ідеологію льоворадікального студентського руху в ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), від якого, проте, сам Х. відмежувався.
Соч.: The eclipse of reason, N. Y., 1947; Sociologica, Bd 2, Fr./M., 1962 (спільно з Th. Adorno); Kritische Theorie, Bd 1—2, Fr./M., 1968.
