Адорно (Adorno) Теодор [прізвище батька — Візенгрунд (Wiesengrund); А. — прізвище матері] (11.9.1903, Франкфурт-на-Майне, — 6.8.1969, Бриг, Швейцарія), німецький філософ, соціолог і музикознавець. У 1931—33 доцент Франкфуртського університету. Після 1933 в еміграції в Англії, з 1938 в США. З 1949 у Франкфурті-на-Майне; професор університету (з 1950), керівник інституту соціальних досліджень (з 1953). Критика культури і суспільства, розвинена А. спільно з німецьким соціологом М. Хоркхеймером («Діалектика освіти», 1947), склалася в руслі ідей гегелівської діалектики, теорії товарного фетишизму, частково — психоаналізу З. Фрейда. В центрі уваги А. — критичний аналіз змін в характері людини В т. н. керованому суспільстві, в понятті якого А. по суті ототожнює буржуазне і соціалістичне суспільство. В період перебування в США А. і його співробітниками було проведено конкретне дослідження структури і формування т.з. авторитарній особі, що розглядається як психологічна передумова фашизму («Авторитарна особа», 1950). Услід за Ст Беньяміном А. бачить мета філософії не в «конструюванні загального», а в розкритті специфіки одиничного і особливого («Негативна діалектика», 1966). У ряді робіт піддав критиці феноменологію, екзистенціалізм і неопозітівізм .
У філософсько-естетичній концепції «нової музики» А. орієнтується на творчість австрійських композиторів А. Шенберга, А. Берга, А. Веберна, бачивши в нім адекватне розкриття страху і відчаю самотньої людини в сучасному буржуазному суспільстві. З цієї точки зору А. критикує неокласицизм І. Стравінського як «реставрацію» віджилих музичних форм («Філософія нової музики», 1949), масову стандартізованную музичну культуру і помилкову музичну свідомість, що втрачає здібність до сприйняття художньої форми як цілого. Автор ряду музичних творів (учень А. Берга). Властива роботам А. афористична лаконічність стилю склалася під впливом До. Крауса . У ряді робіт і виступів А. містяться випади відносно суспільного і культурного життя соціалістичних країн. Надав значну дію на сучасну буржуазну соціологію, філософію і музикознавство.
Соч.: Zur Metakritik der Erkenntnisthcorie, Stuttg., 1956; Noten zur Literatur, Bd 1—3, Fr./M., 1958—65; Klangfiguren, Ст, 1959; Einleitung in die Musiksoziologie, Fr./M., 1962; Minima Moralia, Fr./M., 1962; Dissonanzen, 3 Aufl., Gött., 1963; Quasi una fantasia, Fr./M., 1963; Negative Dialektik, Fr./M., 1966.
Літ.: Манн Т., Собр. соч.(вигадування), т. 9, М., 1960, с. 228—31; Золтай Д., Музична культура сучасності в дзеркалі естетики Т. Адорно, «Питання філософії», 1968 № 3; Давидов Ю., Негативна діалектика «Негативної діалектики» Адорно, «Радянська музика», 1969 № 7—8.
