Маркузе (Marcuse) Герберт (народився 19.7.1898, Берлін), німецько-американський філософ і соціолог. Поряд з Т. Адорно і М. Хоркхаймером — один із засновників Франкфуртського інституту соціальних досліджень. З 1934 — в США. У роки 2-ої світової війни 1939—45 працював в інформаційних органах американської розвідки, виступав з антифашистськими статтями. У 50-х роках «експерт» Російського інституту при Колумбійському і Російського центру при Гарвардському університетах. Професор Брандейського (1954—1965) і Каліфорнійського (з 1965) університетів.
Формування поглядів М. відбувалося під впливом ідей М. Хайдеггера і особливо Г. Гегеля і З. Фрейда. В той же час, виявляючи незмінну цікавість до учення До. Маркса, М. широко використовує його категорії і деякі ідеї, інтерпретуючи їх часто у дусі сучасної буржуазної філософії і соціології. Згідно М., розвиток науки і техніки дозволяє панівному класу сучасного капіталістичного суспільства сформувати через механізм потреб нового типа масової «одновимірної людини» з атрофованим соціально-критичним відношенням до суспільства і тим самим «стримувати і запобігати соціальним змінам». Включаючись під впливом нав'язуваних йому «помилкових» потреб в споживчу гонку, робочий клас країн розвиненого капіталізму «інтегрується» в соціальне ціле і втрачає свою революційну роль. У цих умовах революційна ініціатива, по М., переходить в рамках «розвиненого» суспільства до «аутсайдерів» (люмпени, переслідувані національні меншини, безробітні і т. п.), а також до радикальних шарів студентства і гуманітарної інтелігенції. У світовому масштабі носіями революційні ініціативи виступають знедолені маси «бідних» країн, що протистоять «багатим», до яких М. зараховує і імперіалістичні і розвинені соціалістичні країни. Розглядаючи інститути буржуазної демократії як інструмент ненасильницького придушення опозиції, М. наполягає на «радикальній відмові» від легальних форм боротьби як «парламентської гри». М. заперечує революційну роль марксистських партій розвинених капіталістичних країн і революційну суть їх політичних програм. Виступаючи як різновид «постіндустріального» романтизму, утопія М. об'єктивно служить відокремленню і дезорієнтації антікапіталістічеських сил.
Соч.: Hegels Ontologie und die Grundlegung einer Theorie der Geschichtlichkeit, Fr./M., 1932; Reason and revolution, L., 1941; Eros and civilization, Boston, 1955; The Soviet marxism, а critical analysis, L., 1958; One-dimensional man, Boston, 1964; The critique of pure tolerance, Boston, 1965 (спільно с В. Moore, R. Wolff); Das Ende der Utopie, B., 1967; Essay on liberation, Boston, 1969; Counterrevolution and revólt, Boston, 1972.
Літ.: 3амошкин Ю. А., Мотрошилова Н. Ст, чи Критична «критична теорія суспільства» Р. Маркузе, «Питання філософії», 1968 № 10; Баталов Е. Я., Філософія бунту, М., 1973; Красин Ю. А., Маркузіанство в безвиході протиріч, «Питання філософії», 1973. № 6; Штейгервальд Р., Третя дорога Герберта Маркузе переклад з німецького, М., 1971; Woddis J., New theories of revolution. L., 1972.
