Хабермас Юрген
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Хабермас Юрген

Хабермас (Habermas) Юрген (р. 18.6.1929, Дюсельдорф), німецький філософ і соціолог (ФРН). Професор у Франкфурті-на-Майне (з 1964). Директор (поряд з До. Вейцзеккером) інституту по дослідженню умов життя науково-технічного світу в Штарнберге (з 1970). Почав діяльність як послідовник М. Хоркхаймера і Т. Адорно ; найбільш видний представник «другого покоління» теоретиків франкфуртської школи . В середині 60-х рр. ідеолог студентського руху, проте в дні виступів студентів в 1968 відмежувався від них, перейшовши на позиції помірного буржуазного лібералізму. Здійснювана Х. у 70-х рр. комплексна програма досліджень відповідає загальному напряму соціал-демократичній партії Німеччини, ідеології реформізму, яку Х. прагне «коректувати» у дусі раннебуржуазних просвітницьких ідеалів емансипації, рівності, політично функціонуючої літературної громадськості. Традиційну для франкфуртської школи критику буржуазної культури і суспільства Х. поєднує із зусиллями, направленими на «стабілізацію» капіталізму, приділяючи особливу увагу розвитку «правової» буржуазної держави. По відношенню до марксизму Х. займає ревізіоністські позиції. Вважаючи основою соціальної структури сучасного капіталізму «класовий компроміс», Х. бачить головне завдання в «нейтралізації» антагоністичних протиріч за допомогою публічних дискусій і поступової «ліквідації» ідеології. Це, по Х., повинно сприяти встановленню в суспільстві «вільних від примусу комунікацій» в рамках «загальної соціальної згоди». У багаточисельних дискусіях виступав як противник позитивізму в суспільних науках і технократичній орієнтації. Основними компонентамі еклектичної філософії Х. є: теорія мовних ігор Л. Вітгенштейна, принцип «взаємного визнання», лежачий в основі гегелівської концепції моральності, герменевтика німецького філософа Х. Гадамера, психоаналіз З. Фрейда .

  Соч.: Theorie und Praxis, 2 Aufl., Neuwied am Rhein — B., 1967; Erkenntnis und Interesse, Fr./M., 1968; Strukturwandel der Öffentlichkeit, 5 Aufl., Neuwied am Rhein — B., 1971; Technik und Wissenschaft als «Ideologic», 5 Aufl., Fr./M., 1971; Zur Logik der Sozial wissenschaften, 2 Aufl., Fr./M., 1971; Theorie der Gesellschaft oder Sozialtechnologie — was leistet die Systernforschung?, Fr./M., 1971 спільно с. N. Luhmann); Legitimationsprobleme im Spätkapitalismus, Fr./M., 1973.

  Літ.: Таврізян Р. М., «Актуальний» варіант «критичної теорії суспільства», «Питання філософії», 1976 № 3; Die Linke antwortet J. Habermas, Fr/m.,1969; Rohrmoser G., Das Elend der kritischen Theorie, Freiburg im Breisgau, 1970; Glaser W. R., Soziales und instrumentales Handein. Probleme der Technologie bei Arnold Gehien und Jürgen Habermas, Stuttg., 1972.

  Р. М. Таврізян.