Технократичні теорії, складова частина більшості технологічних теорій сучасної буржуазної соціально-економічної думки, заснована на доктрині переходу управління і влади в капіталістичному виробництві і в суспільстві від власників і політиків до інженерно-технічної інтелігенції (технократії ) і фахівцям з управління, промовцем нібито у вигляді головної «рушійної сили» прогресу. У спотвореній формі Т. т. відобразили реальні процеси збільшеного значення вживання науки і найму фахівців для функціонування суспільного виробництва і держави в умовах науково-технічній революції .
Т. т. зародилися на основі різкої критики Т. Вебленом (США) панування фінансовій олігархії, як не відповідною інтересам розвитку техніки і виробництва. Проповідь передачі влади інженерам, технікам і фахівцям з управління стала гаслом радикального антидемократичного технократізма 30-х рр. 20 століть (Р. Ськотт, С. Чейз — США, Ж. Бенд — Франція). У з'єднанні з органічною теорією суспільства (див. Органічна школа ) і ідеями корпоративізму (див. Корпоративна держава ) Т. т. були використані фашизмом для виправдання жорстокого придушення робочого класу. Прибічники управлінській революції теорії в 30—40-х рр. проголосили (нібито факт, що вже відбувся в економіці США) перехід влади до специалістам-менеджерам, що усуває, на їх думку, панування власників і що трансформує всю систему капіталізму. У 50—60-х рр. Т. т. набули широкого поширення в Західній Європі, включивши видозмінену «теорію бюрократії» М. Вебера (Німеччина).
Первинна помірна критична спрямованість цій теорії розчинилася в концепціях технико-бюрократічного «неорационалізма» 50-х рр. (Р. Саймон, Д. Марч — США). Новий варіант Т. т. став вираженням ідеології «сайентізма», що нестримно вихваляла науку і техніку як засіб «раціонального і безболісного» рішення технократами всіх проблем виробничого, економічного, соціального і політичного розвитку суспільства. На ділі ж вищим принципом наукової раціоналізації є перш за все всемірний розвиток виробничої і суспільної активності і ініціативи мас, що борються за управління виробництвом, опановують накопичене духовне багатство і що усувають своєю боротьбою явища, блокуючі розвиток виробництва і суспільства.
В кінці 60-х рр. був проголошений (факт, що нібито відбувся і прогресивний) перехід влади в руки вже не стільки менеджерів, скільки інженерів, техніків і провідних корпорацій, що служать, що приймають рішення і створюючих так звану «техноструктуру», з якою переплітається державна бюрократія, перетворюючи державу на виконавський орган «техноструктури» (Дж. Голбрейт — США). В той же час була висунута ідея наростаючій опозиції «техноструктуре» з боку професури університетів і учених, що працюють по найму, але що претендують на певну владу в суспільстві. Ця концепція що йде до влади і вже правлячою «мерітократії» (влада «заслужених на осіб») стала складовою частиною теорії «постіндустріального суспільства», що маскує формальне і реальне підпорядкування найманої праці капіталу.
Т. т. складаються з трьох основних груп. Елітарні Т. т. приписують владу і роль головної сили прогресу «еліті суспільства» (виробничій, політичній, науково-культурній технократії — освіченим людям, складовим зростаючий «технологічний» або «новий середній клас»). Ці погляди представлені як у ліберально-буржуазних авторів (Д. Белл, Дж. Голбрейт — США, Р. Арон — Франція), так і у войовничих антикомуністів (З. Бжезінський, Г. Кан —США). Авторитарні Т. т. або апелюють до «твердої руки» державної бюрократії і керівників корпорацій як до необхідної умови раціональності і планомірності в «еру автоматизації» (Ж. Еллюль — Франція, Ф. Поллок — ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)), або з льоворадікальних позицій обрушуються на таку «тоталітарну» технократію, яка нібито вже неподільно управляє «державою корпорацій» і суспільством (Ч. Рейч — США). У елітарних і авторитарних Т. т. розвиток мас і зрушення в їх положенні фактично розглядаються не як вихідний пункт і головний вміст сучасної революції в продуктивних силах, а лише як «соціальні наслідки» науково-технічної революції, здійснюваної технократами і фахівцями з управління корпораціями і державою проти волі мас. Третя група — буржуазно-демократичні Т. т. ідеалізують положення мас намагаючись поєднувати концепцію «історичних заслуг» технократії з визнанням величезного значення загальнокультурного розвитку мас трудящих як головні продуктивні (і навіть суспільні) сили (П. Друкер — США). У всіх трьох групах Т. т. маскується згубне для капіталістичного суспільства протиріччя між провідною роллю народних мас, робочого класу як головної продуктивної і суспільно-прогресивної сили, з одного боку, і їх «традиційним» местомом об'єкту підпорядкування, експлуатації і пригноблення в економічних і політичних системах цього суспільства — з іншою. Частина Т. т. відкрито протиставляє працівників розумової і фізичної праці один одному і націлена на розкол армії найманої праці.
Літ.: Міжнародна нарада комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1969; Меньшиков С. М., Мільйонери і менеджери, М., 1965; Афанасьев Ст Р., Науково-технічна революція управління і освіта, М., 1972; Гвішнані Д. М., Організація і управління, 2 видавництва, М., 1972; Васильчук Ю. А., Науково-технічна революція і духовне виробництво при капіталізмі, в кн.: Змагання двох систем, ст 6, М., 1973; Новіков Н. Ст, Міраж «Організованого суспільства». (Сучасний капіталізм і буржуазна свідомість), М., 1974; Pollock F., Automation, Fr./''M., 1956; Eisner Н. J., The technocrats: prophets of automation, N. Y., 1967.
