Органічна школа в соціології, напрям в буржуазній соціології кінця 19 — почала 20 вв.(століття), ототожнююче суспільство з організмом і що намагалося пояснити соціальне життя біологічними закономірностями. Порівняння суспільства з організмом проводилося багатьма авторами (Платон, Т. Гоббс, О. Конт, Р. Спенсер).
На відміну від своїх попередників, представники О. ш. [П. Ф. Лілієнфельд (Росія), А. Шеффле (Німеччина), Р. Вормс, А. Еспінас (Франція)] стверджували, що «суспільство і є організм». Вони підшукували все нові аналогії, доводячи (у різних варіантах) тотожність суспільства і організму. Лілієнфельд приписував суспільству всі межі організму — єдність, доцільність, спеціалізацію органів. Роль кровообігу, наприклад, виконує торгівля, функції головного мозку — уряд. Шеффле розглядав економічне життя суспільства як обмін речовин в організмі. Вормс доходив до крайнощів, міркуючи про статеві відмінності суспільних організмів, про їх органи виділення і т.д. На початку 20 ст концепції О. ш. втратили популярність. В порівнянні із спробами розглядати суспільство як продукт довільної угоди між індивідами органічний підхід був відомим кроком вперед. Проте в цілому концепції О. ш. ненаукові. Їх порок в тому, що конкретно-історичне вивчення соціальних явищ замінювалося довільними аналогіями. Що вводяться поняття були розпливчатими, соціальні закономірності підмінялися біологічними, цілий ряд явищ суспільному життю (конфлікти, класова боротьба і т.д.) абсолютно ігнорувалися або оголошувалися «хворобами організму». Суспільний розвиток повинен, на думку прибічників О. ш., відбуватися шляхом еволюції. Заслання на організмічеськую природу суспільства часто служило апології капіталізму.
Марксисти використовують термін «соціальний організм». Проте в марксизмі ці аналогії не підміняють конкретного вивчення специфіки і об'єктивних законів суспільного життя.
Літ.: Ленін Ст І., Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; його ж, Економічний вміст народництва і критика його в книзі р. Струве, там же; Кон І. С., Позитивізм в соціології, Л., 1964.
