Споглядання, плотський рівень пізнання (див. Віддзеркалення,Теорія пізнання ). У ідеалістичній філософській традиції можна виділити два основне розуміння С., причому обидва вони безпосередньо пов'язані з поняттям інтуїції . Перше з цих поніманій сходить до Платону, в якого С. виступало як позачуттєве пізнання ідей і складало основу пізнання «по істині». Друге розуміння розвивалося І. Кантом, який протиставляв С. як мисленню, так і відчуттю і трактував його як уявлення про одиничний предмет, яке повинне піддаватися в пізнанні категоріальній переробці. У феноменології Е. Гуссерля розглядаються обидва види С. — «емпіричне» (свідомість про індивідуальний предмет) і «ейдетічеськоє», предметом якого є суть («ейдос»).
Домарксистський матеріалізм тлумачив пізнання як С., пасивний процес сприйняття зовнішнього світу, що діє на органи чуття людини. «Головний недолік всього попереднього матеріалізму — включаючи і фейєрбахівський — полягає у тому, що предмет, дійсність, чуттєвість береться лише у формі об'єкту, або у формі споглядання, а не як людська плотська діяльність, практика, не суб'єктивно» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 1). Марксизм показав, що пізнання є не пасивне С., а активна діяльність, нерозривно пов'язана з перетворенням світу.
