Рицарство, соціальна категорія в країнах Західної і Центральної Європи в середні віки, що включала всіх світських феодалів (Р. в широкому сенсі) або їх частину — дрібних феодалів (Р. у вузькому сенсі).
Перші згадки про Р. відносяться до кінця 10 ст В цей час під Р. (у лат.(латинський) термінології milites) мали на увазі категорію військових слуг (переважно кінних), що були васалами (див. Вассалітет ) знать. У міру зростання феодальної роздробленості, що сприяла розширенню прав дрібних лицарів, грань між Р. і знаттю поступово стиралася. Вже в 11—12 вв.(століття) під Р. все частіше починають розуміти всіх світських феодалів-воїнів, а з освітою в 12 ст духовно-рицарських орденів Р. стало охоплювати і частину духовних феодалів (проте з складанням поняття Р. в широкому сенсі не припиняється використання терміну Р. в його вузькому сенсі, що мав на увазі лише нижчі шари світських феодалів). Приналежність людини до Р. зазвичай збігалася з наявністю у нього земляного феода, що дозволяв звільнитися від безпосередньої участі у виробництві і бойового коня, що забезпечував придбання, і рицарського озброєння (меч, щит, лати і ін.), що ставало з часом усе більш дорогим.
Очолююче місце в соціальній діяльності Р. займали війни, що забезпечували захват нових володінь і військового видобутку (внутрішні усобиці, Хрестові походи, війни між державами, що складалися в самій Європі, військові акції по придушенню народних повстань). Специфіка цих соціальних функцій Р. обумовлювала його зростаюче соціально-економічне і правове відособлення. Будучи верховним власником головного багатства — землі і правлячою соціальною групою, Р. володіло широкими привілеями: воно було вільне від більшості фіскальних тягот, підсудно лише судам рівних по соціальному статусу, користувалося переважними правами на заняття державних і військових посад; доступ в ряди Р. для осіб нерицарського походження в більшості країн був обмежений. Складається і особлива рицарська мораль, що знайшла віддзеркалення в творчості трубадурів, труверів, міннезінгерів (див. також Куртуазна література ). Для лицаря вважалися обов'язковими відвага і сміливість в бою, вірність своєму сеньйорові, захист християнської церкви і її служителів, «сирих і немічних» нащадків рицарських пологів. Особливе значення надавалося рицарській щедрості: найбільшим престижем користувався той з лицарів, хто був щедріший в роздачах. У середовищі Р. склався так званий культ пані — поклоніння лицаря вибраною їм знатній жінці, незрідка заміжній і займаючій вище, ніж лицар, соціальне положення. Поширенню «культу пані» сприяли, з одного боку, збіднення частини Р., прагнення поправити свої справи вигідними браками, а з іншої — поява незадоволення аскетизмом християнської моралі.
Особлива система рицарського виховання забезпечувала необхідний фізичний гарт майбутніх лицарів і сприяла поширенню в середовищі рицарської молоді норм рицарської моралі. Починаючи з 7 років сини лицарів виходили з-під піклування жінок і під керівництвом старших чоловіків (часто — майбутнього сеньйора) опановували уміння їздити верхи, фехтувати стріляти з лука, полювати і т.д.; духовні особи знайомили їх з основами грамоти і християнського віровчення. Знаходячись при дворах крупних феодалів, рицарські сини незрідка притягувалися до виконання обов'язків пажів, а після 14 років — і зброєносців. Після 21 року їм надавалася можливість присвячення в лицарі, яке, символізуючи прийняття до складу привілейованого соціального шару, оформлялося особливою урочистою процедурою (у вигляді, що склався, вона включала: оперізування мечем, надягання шпор, вироблюваний сеньйором символічний удар по плечу присвячуваного рукою або плоскою стороною меча, демонстрацію військової виучки і клятву перед лицем священика дотримувати вимоги рицарської честі). Проте реально скористатися цією можливістю могли лише ті з рицарської молоді, які володіли матеріальним добробутом, достатнім для придбання коня і озброєння. Важливу форму поширення в середовищі рицарської молоді соціально-етичних ідеалів Р. представляли турніри, під час яких влаштовувалися змагання у військовій майстерності. Переможець турніру добивався слави, отримував грошову винагороду.
У ряді країн Р. мало свої корпоративні організації; до їх числа, окрім духовно-рицарських орденів, відносилися світські ордени (старі з них — Орден св. Марії в королівстві Наварра і Орден лева у Франції — відомі з 11 ст).
В 14—16 вв.(століття) у міру складання постійних армій і поширення вогнепальної зброї військова роль Р. сходить нанівець. Проте як соціальна категорія Р. не зникає, але перетвориться в стан дворянства .
До європейського Р. у відомому сенсі близькі сипахи в імперії Османа, самураї в Японії.
Літ.: Ефімова Е., Рицарство, 2 видавництва, М., 1914; Cohen О., Histoire de la chevalerie en France..., P., 1949; Boutruche R., Seigneurie et féodalité, t. 1—2, P., 1968—70; Galitier L., La chevalerie. P., 1960; Duby G., Guerriers et paysans. P., 1973; його ж, Hommes et structures du moyen age, P., 1973.
