Трубадури (франц., однина troubadour, від прованс.(провансальський) trobador, від trobar — знаходити, складати вірші), середньовічні провансальські поети-співці, автори пісень (11—13 вв.(століття); південь Франції). Відомо близько 500 Т., головним чином світських феодалів (Гильом IX — герцог Аквітанський), дрібних лицарів, а також ряд Т.-горожан (Фуше Марсельний — син купця, Пейре Відаль — син хутровика і ін.). Основні мотиви — оспівування радощів життя, культ «прекрасної пані», куртуазної любові, військових подвигів (багато Т. — учасники хрестових походів — Гильом де Пуатье); зустрічалися і соціально-політичні мотиви (Бертран де Борн). Лірика Т. відрізнялася вишуканістю, складністю вірша, музичністю, зробила вплив на труверів, німецьких міннезінгерів . Часто в Т. служив менестрель, що акомпанував йому на музичному інструменті. Дж. Верді написав оперу «Трубадур» (по однойменній драмі А. Гарсиа Гутьерреса). До поезії Т. зверталися Р. Гейнеа, Е. Ростан, Л. Арагон, Т. С. Еліот; мотиви поезії Т. використовував А. Блок («Троянда і хрест», 1913). Багато вигадувань Т. видано в зборах «Музична спадщина трубадурів». Див. також Провансальська література .
Літ.: Іванов До. А., Трубадури, трувери і міннезінгери, 2 видавництва, П., 1915: Історія французької літератури, т. 1, М. — Л., 1946, с. 80—93; Lommatzsch E., Leben und Lieder der provenzalischen Troubadours, Bdl—2, Ст, 1957—59: Gennrich F., Der musicalische Nachlab der Troubadours, Bd 1—2, Darmstadt, 1958—60.
