Провансальська література, література на провансальській мові, що розвивалася в Провансі . Перші з пам'ятників, що дійшли до нас, — фрагмент поеми «Боецій» (близько 1000) і «Гімн про святу Віру Аженськой» (середина 11 ст). Рицарський роман був представлений небагатьма пам'ятниками («Джауфре», «Фламенка», 13 ст); в кінці 11 ст виникла поезія трубадурів, що досягла розквіту в 12 і 13 вв.(століття) Її витоки — в народній творчості. Вона випробувала також вплив поезії на латинській мові і іспано-арабської літератури. Лірика трубадурів — світська як за походженням, так і за змістом. Якщо в Джауфре Рюделя (середина 12 ст) отримала розвиток тема любові до далекої коханої, то ін. поети, наприклад Гильом IX, граф де Пуатье (1071—1127) або Маркабрю (писав в 1135—50), відвертіші у вираженні своїх емоцій. Плотську любов оспівували Рембаут де Вакейрас (писав в 1190—1207) і Арнаут Марейль (2-я половина 12 ст); співцем зніженої любові був Бернарт де Вентадорн (писав в 1150—70). Багато поетів описували феодальні усобиці і хрестові походи (Бертран де Борн, близько 1140 — близько 1215). Антипапськими мотивами пройнята творчість Гильема Фігейра (1215 — близько 1250); яскравим сатириком, що глузував з церкви, був Пейре Карденаль (близько 1210 — кінець 13 ст). У середовищі трубадурів були прибічники формальних пошуків, навіть зашифрованності (т. н. trobar clus) — Арнаут Данієль (писав в 1180—1200), Рембаут д''0ранж (12 ст), Гираут Рікьер (1254—1292) і прибічники ясності (т.з. trobar leu) — Гираут де Борнейль (біля 1165— 1200) і ін. Після альбігойських воєн (1209—29) провансальська культура втратила єдиний характер, творчість трубадурів прийшла до занепаду.
П. л. у 16 ст розвивалася переважно в Гаськоні і висунула значних поетів, в чиїй творчості відбився вплив протестантизму: П. де Гаррос (близько 1526—1583), О. Гайар (близько 1530 — після 1592), Л. Белло де Ла Беллодьер (1532—88) і ін. Потім П. л. усе більш розпадалася на окремі вузькі діалектні літератури. Найбільш самобутній П. Гуделен, або Гудулі (1579—1649). Вплив класицизму в П. л. було слабким. Розвивалися бурлескна поезія, сатира, пейзажна лірика. З поетів 18 ст виділявся Ж. Б. Фавр (1727—83).
Новий значний період П. л. пов'язаний з культурним підйомом Півдня, зростанням націоналістичних настроїв, а також з приходом в літературу великих творчих індівідуальностей: Ж. Жансемін (1798—1864), Ж. Руманіль (1818—91), Т. Обанель (1829—86), Ф. Містраль (1830—1914). Вони проголосили рух фелібров, прагнучи виробити єдину літературну мову, позбавити П. л. діалектній роз'єднаності. Поети-фелібри створили чудові зразки лірики і прози (Ф. Гра, 1844—1901, і ін.). На початку 20 ст феліоріж припинив своє існування. У 20 ст більшість провансальських письменників пишуть одночасно французькою мовою і провансальській мові . Цікава література Лімузена, де поети Ж. Б. Шез (1870—1935), П. Л. Гренье (1879—1954) і ін. роблять спроби відродити літературні традиції минулого. Найбільшим поетом Руссильона був Ж. С. Понс (1886—1962).
Після 2-ої світової війни 1939—45 робляться спроби об'єднати літературні сили Провансу: з'явилися нові журнали, багато письменників є фахівцями з історії П. л. — Р. Неллі (р. 1908), Ш. Кампру (р. 1908) і ін. Виділяються поети М. Рукет (р. 1908), М. Аллье (р. 1912), П. Бек (р. 1921), Б. Мансье (р. 1923), С. Бек (р. 1933) І. Рукет (р. 1936), прозаїк Ж. Буду (р. 1920), поет, прозаїк, учений Р. Лафон (р. 1923).
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 5, с. 378; Шишмарев Ст Ф., Лірика і лірики пізнього середньовіччя. Нариси по історії поезії Франції і Провансу, Париж, 1911; Солов'їв С. Ст, Нариси по історії нової французької і провансальської літератури, СП(Збори постанов) Би, 1914; Фрідман Р. А., Любовна лірика трубадурів і її тлумачення «Уч. зап.(західний) Рязанського гос.(державний) пед.(педагогічний) інституту», 1965, т. 34, с. 87—417; Jeanroy A., Histoire sommaire de la poésie occitane des origines à la fin du XVIII siècle, P., 1945; Ripert E., Le félibrige. P., 1948; La font R. et Anatole Ch., Nouvelle histoire de la littérature occitane, t. 1—2, P., 1970—[1971]; Camproux Ch., Histoire de la littérature occitane, P., 1971; Rouanet М., Occitanie 1970, les poètes de la decolonisation, Honfleur, 1971; Cavaliere A., Cento liriche provenzali, Roma, 1972.
