Провансальська мова, мова провансальців . Поширений в південних департаментах Франції. Число тих, що говорять на П. я. — 8 млн. чіл. (1972, оцінка). Належить до романським мовам . В середні віки П. я. називався langued''oc, на відміну від langue d ''oil, тобто французької мови (від провансальського ос — «та і старофранцузського oil — «так»). З початку 20 ст широко використовується назва «Окситанський мова» (від латів.(латинський) lingua occitana = langue d''oc).
Діалекти П. я. об'єднуються в 3 зони: северо-окситанськая (лімузінський, овернський, альпійсько-провансський), средне-окситанськая (лангедокський і провансський), гаськонськая. Фонетично зберігають кінцеві ненаголошені голосні i, е, про (u) і діфтонгичеськие поєднання типа ai, oi, au. Володіють сильно розвиненими системою дієслівних флексій. Категорія роду і числа іменників виражається артиклем і займенниковими прикметниками, як в сучасній французькій мові. Літературний П. я. існує, по деяких припущеннях, з 10 ст У 12—13 вв.(століття) поезія провансальських трубадурів широко відома в Північній Франції, Італії, Іспанії і Германії. Літературний П. я. цього періоду (мова поезії і прози) — койне, що відрізняється наявністю більш менш єдиних норм. До середини 16 ст П. я. виступає як адміністративно-ділова мова. З втратою політичної незалежності Південної Франції спільність норм літературної мови порушується, в нім з'являються діалектні межі. Робилися спроби відродження загальнопровансальської літературної мови. Найбільш успішна спроба фелібров (2-я половина 19 ст) створити ново-провансальську літературну мову базі провансського діалекту (ронський говір) з використанням ресурсів старопровансальсського літературної мови. Рух фелібров очолював Ф. Містраль, мова творів якого стала нормою цієї мови. До кінця 19 ст виник «окситанський» варіант новопровансальського літературної мови на ширшій діалектній основі. Деякі межі в області фонетики і морфології зближують П. я. з іберо-романськимі мовами: фрікатівноє-b-, апікальноє r, збереження l’; розвинена дієслівна флексія. У старопровансальськом мові зберігалися 2 відмінки (називний і непрямий). Діалекти П. я. використовуються як мова усного спілкування, особливо в селах, і інтенсивно витісняються французькою мовою.
Літ.: Гуричева М. С., Катагощина Н. А., Порівняльно-порівняльна граматика романських мов. Галло-романська підгрупа, М., 1964; Ronjat J., Grammaire historique desparlers provenaux modernes, t. 4 — Les dialectes, Montpellier, 1941; Вага P., La langue occitane, P., 1963; Camproux Ch., Situation actuelle des lettres d''oc, «Neophilologus», 1967, v. 51 № 2.
