Потреби , нужда або недолік в чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності організму, людської особи, соціальної групи, суспільства в цілому; внутрішній спонукач активності.
Біологічні П. (в т.ч. і у людини) обумовлені обміном речовин — необхідною передумовою існування будь-якого організму. П. соціальних суб'єктів (особи, соціальних груп) і суспільства в цілому залежать від рівня розвитку даного суспільства, а також від специфічних соціальних умов їх діяльності. Джерело розвитку цих П. — взаємозв'язок між виробництвом і вжитком матеріальних і духовних благ, причому задоволення відносно елементарних (вітальних) П. веде до зародження нових «... і це породження нових потреб є першим історичним актом» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 27) тобто відрізняє людину як суб'єкта свого історичного процесу, що перетворює природне і соціальне середовище, від тварини, що пристосовується до середовища. «... Розмір так званих необхідних потреб, так само як і способи їх задоволення, самі є продуктом історії і залежать великою мірою від культурного рівня країни...» (Маркс До., там же, т. 23, с. 182).
П. суспільства, і перш за все економічні П. як основа всього суспільного виробництва, об'єктивні, їх розвиток обумовлений необхідністю приведення у відповідність характеру виробничих стосунків з рівнем розвитку продуктивних сил, а також стосунків у сфері політичної і духовної надбудов суспільства з його економічним базисом. У сфері економіки соціалістичного суспільства об'єктивні П. розвитку тієї або іншої галузі народного господарства обумовлені законом планомірного пропорційного розвитку. У умовах капіталістичного виробництва відповідні П. стихійно визначаються законом вартості і ринковими стосунками.
Усвідомлені суспільством, соціальними класами, групами і індивідами, П. виступають як їх інтересів . В класовому суспільстві через соціальну неоднорідність і відмінності в економічному, соціально-політичному і культурному стані різних класів, соціальних груп і шарів їх П. і інтереси різні. Ліквідація соціальних антагонізмов в соціалістичному суспільстві є в той же час і подолання антагонізмов П. і інтересів різних класів і груп, т.з. штучних, хворих П., передумова створення умов для гармонійному поєднання суспільних і індивідуальних інтересів.
В психології П. розглядаються як особливий психічний стан індивіда, «напруга», що відчувається або усвідомлюване ним «незадоволення», «дискомфорт», — віддзеркалення в психіці людини невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами діяльності. Тому П. і є спонукачем активності, що має на меті усунення такої невідповідності. Це можливо шляхом використання реальних можливостей насичення П., а за відсутності таких можливостей — шляхом придушення або заміщення даною П. інший, найбільш близькою до неї. Цей механізм не відноситься, проте, до реалізації вітальних П. неможливість задоволення яких веде до фізичної смерті організму.
Будучи вираженням взаємозв'язку суб'єкта і умов його діяльності, П. виявляє себе в неусвідомлюваних потягах і усвідомлених мотивах поведінки. Людські П., як правило, мають наочну спрямованість, якою передує т.з. «пошукове поведінка»; загальна, неконкретизована П. стимулює пошук певних способів і предметів її задоволення. Згідно теорії радянського психолога Д. Н. Узнадзе, звичне задоволення П. в певних умовах фіксується в психіці індивіда як установка до дії, яка як би заміщає саму П.
Найважливіша особливість П. — їх динамічний характер, мінливість, розвиток на базі задоволених П. нових, вищих, що пов'язане з включенням особи в різні форми і сфери діяльності. П. особи утворюють як би ієрархію, в підставі якої — вітальні П., а подальші її рівні — соціальні П., вищий прояв яких — П. в самореалізації, самоствердженні, тобто в творчій діяльності.
Соціальні П. принципово необмежені. Їх розвиток пов'язаний із загальносоціальними умовами, економічним і культурним рівнем суспільства, причому найбільшими потенційними можливостями «безконечного» розвитку володіють духовні П.: інтелектуальні, естетичні, творчі.
Залежно від системи стосунків, в яку включено вивчення людських П., в сучасній науці застосовуються різні класифікації П.: за сферами діяльності (П. праці, пізнання, спілкування, рекреації ) ; по об'єкту П. — матеріальні і духовні, етичні, естетичні і т.д.; по їх функціональній ролі — домінуючі і другорядні, центральні і периферичні, стійкі і ситуативні; по суб'єктові П. — індивідуальні, групові, колективні, суспільні.
На відміну від біологизаторських концепцій особи (див. Фрейдизм ), що вважають ведучими в соціальній активності індивіда природжені вітальні П., які, залишаючись незмінними, опредмечиваются в соціально-конкретній формі, психологи-марксисти виходитимуть з визнання домінуючої ролі вищих соціальних П., освоєних індивідом в філогенезі .
Одне з центральних завдань комуністичного будівництва — забезпечення повне задоволення постійно зростаючих суспільних і індивідуальних П. відповідно до об'єктивного закону піднесення П. (див. Піднесення потреб закон ) і згідно з комуністичним принципом: «Від кожного по здатності, кожному — по потребі».
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Німецька ідеологія. Соч., 2 видавництва, т. 3; Маркс До., Убогість філософії, там же, т. 4; його ж. Наймана праця і капітал, там же, т. 6; Енгельс Ф., Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину, там же, т. 20; Ленін Ст І., З приводу так званого питання про ринки, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1; Фортунатов Р., Петровський А., Проблема потреб в психології особи, «Питання психології», 1906 № 4; Мясищев Ст Н., Проблема потреб в системі психології, «Уч. записки БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова). Серія філософських наук», 1957, ст 11 № 244; Рум'янців А. М., Про категорії і закони політичної економії комуністичної формації, М., 1966; Кикнадзе Д. А., Потреби, поведінка, виховання, М., 1968; Радаєв Ст Ст, Потреба як економічна категорія соціалізму, М., 1970; Експериментальна психологія, під ред. П. Фресса і Ж. Піаже, ст 3, М., 1970; Леонтьев А. Н., Потреби, мотиви, емоції, М., 1971; Обухівський До., Психологія потягів людини, М., 1972. Див. також літ.(літературний) при ст. Мотивація .
