Рекреація (польськ. rekreacja — відпочинок, від латів.(латинський) recreatio — відновлення), 1) свята, канікули, зміна в школі (застаріле). 2) Приміщення для відпочинку (застаріле). 3) Відпочинок, відновлення сил людини, витрачених в процесі праці. У цьому значенні термін «Р.» уживається з 60-х рр. 20 ст в літературі по фізіологічних, медичних, соціально-економічних, архітектурно-будівельних і ін. проблемам організації відпочинку населення. У випадках, коли відпочинок поєднується з лікуванням, наприклад в санаторіях, Р. без чітких кордонів змикається з відновленням здоров'я, лікуванням. Р. характеризується величиною часу, в рамках якого відбувається відновлення сил, і діяльністю, усвідомлено або інстинктивно направленою на це відновлення.
Величина рекреаційного часу залежить від рівня продуктивності суспільної праці і характеру виробничих стосунків, а також від віку, підлоги, професії і ряду ін. соціально-демографічних чинників. Зростання продуктивності суспільної праці, з одного боку, дозволяє збільшити час на Р., а з іншої — вимагає його збільшення як необхідної умови для простого і розширеного відтворення фізичних, духовних і інтелектуальних можливостей людини. Т. о., суспільно необхідному робочому часу відповідає суспільний необхідний рекреаційний час. Потреба людини в Р. — соціально-економічна категорія, що міняє свій вміст залежно від характеру продуктивних сил і виробничих стосунків. В умовах капіталізму рекреаційний час досягає суспільно необхідної величини, всупереч інтересам тих, що володіють засобами виробництва, лише в результаті класової боротьби, в умовах соціалізму — в результаті планомірної і цілеспрямованої діяльності держави, трудящих.
Науково-технічна революція збільшує долю інтелектуальних і психоемоційних навантажень в праці за рахунок скорочення фізичних. Це змінює характер Р. Прєїмущественно пасивний Р., направлений головним чином на заповнення енергетичного ресурсу організму, замінює Р. активна, вимагаюча енергетичних витрат (за рахунок енергетичного ресурсу, не витраченого в робочий час). Рекреаційна діяльність охоплює різні види занять (туризм, фізкультура, спорт, художня самодіяльність, технічна творчість, колекціонування і тому подібне) з неоднаковою мірою фізичних, інтелектуальних і емоційних навантажень. Соціально перспективні види цієї діяльності сприяють гармонійному розвитку особи і тим самим підвищують соціальну і фізіологічну ефективність Р., а деякі види, пов'язані з трудовими процесами, мають прикладне значення. Рекреаційна діяльність організовується, як правило, через різні державні і суспільні установи, клуби, носить суспільний характер, але може бути і індивідуальною.
В багатьох країнах рекреаційне обслуговування — самостійна сфера додатка праці і крупна галузь економіки, що залучає 2—5%, а в окремих країнах (наприклад, Італія, Франція) до 10—15% зайнятого населення; валові витрати населення на рекреаційні послуги і товари складають 3—5% і більш за фонд вжитку (у СРСР близько 5%, в США 5,5%). На територіях, що володіють найбільш сприятливими природними і економічними умовами для організації Р., інтересних в географічному, історичному, етнографічному і культурному стосунках, створюються удома відпочинку, туристські бази, спортивні лагері, санаторії, промислові, торгівельні і посередницькі підприємства, дороги і необхідні засоби повідомлення.
Основні рекреаційні території в СРСР: Кавказ, Крим, Карпати, Прибалтика, деякі райони Середньої Азії, Уралу, Південного Сибіру і Далекого Сходу. Велику рекреаційну цінність представляють культурні центри — Москва, Ленінград, Київ і ін. міста з їх околицями, багаті пам'ятниками історії і культури, а також заповідники . Рекреаційні ресурси враховуються в районних плануваннях . Дослідження нових рекреаційних територій і вивчення проблем їх комплексного використання визначили появу рекреаційної географії, теоретичної основи якої розробляються в СРСР (Інститут географії АН(Академія наук) СРСР, МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова) і ін.); вивченням і використанням рекреаційних ресурсів займаються установи і організації (з врахуванням природно-кліматичних умов культурних і історичних пам'яток, інфраструктури, трудових ресурсів і рекреаційного попиту) ВЦСПС, міністерств охорони здоров'я, культури, сільського господарства, Держбуду і ін. Дослідження рекреаційних можливостей ведуться в США, Франції, Іспанії, ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка), Болгарії, Югославії і ін. країнах.
Літ.: Ліханов Би. Н., Географічне вивчення рекреаційних ресурсів СРСР і доріг їх використання, в кн.: Географічне вивчення природних ресурсів і питання їх раціонального використання, М., 1973 (Підсумки науки і техніки. Географія СРСР, т. 9); Теоретичні основи рекреаційної географії, під ред. Ст С. Преображенського, М., 1975 (проблеми конструкт. географія).
