Потреби економічні , частина наявних в товаристві потреб, для задоволення якої необхідне суспільне відтворення. Стосунки власності, всіх суспільно-економічних буд у вирішальній мірі визначають соціальні форми прояву і задоволення П. е. (див. Вжиток ) . Виробництво формує загальні об'єктивні умови, в яких виникають і розвиваються П. е., а останні орієнтують відтворювальну діяльність суспільства, соціальних груп і окремих людей.
Рух П. е. обумовлено перш за все станом відтворення. Всякі зміни П. е., їх характеристик залежать від того, яких успіхів добилося суспільство в освоєнні природи, якого положення досягла людина по відношенню до довкілля, тобто від економічних ресурсів суспільства, його продуктивних сил. Саме на базі цих досягнень виникають і відтворюються об'єктивні можливості і необхідність поліпшити положення людини на навколишньому його світі за допомогою активної перетворюючої дії. Тим самим зумовлюються напрями подальшого розвитку П. е. Загальні напрями розвитку П. е. (наприклад, потреба в захисті від несприятливих погодних або кліматичних умов, у встановленні шляхів сполучення, в налагодженні спільних дій і т.п.) конкретизуються в певнішу мету, що відображає специфіку етапу суспільного розвитку, а також місцеві особливості. За всіх умов розвиток П. е. завжди включає появу нової об'єктивної мети (або принаймні новій модифікації колишньої мети) ще до того, як з'явилися нові блага або нові властивості благ, що відповідають цим цілям. У цьому сенсі П. е. завжди випереджають виробництво і виступають активним імпульсом, що допомагає формуванню напрямів і параметрів його подальшого розвитку.
Коли виробництво, слідуючи тій або іншою породженою їм П. е., створює споживні блага для її задоволення, П. е. набуває своєї конкретно-історичної форми існування у вигляді потреби в тому або іншому благу. Оформившись у вигляді потреби в благах, П. е. продовжує розвиватися у вигляді усе більш високих вимог до цих благ.
По відношенню до масштабам і структурі виробництва П. е. підрозділяються: на абсолютних, виражаючих споживчу силу суспільства (максимальний об'єм освоєних виробництвом благ, який міг би бути спожитий суспільством, якби був створений); дійсні (які можуть і об'єктивно мають бути задоволені при оптимальному ході відтворення); що підлягають задоволенню (які можуть бути задоволені при фактичному стані відтворення, з врахуванням відхилень від оптимуму); що фактично задовольняються. В умовах товарного господарства що підлягають задоволенню П. е. виступають у формі платоспроможного попиту, а що фактично задовольняються П. е. — у формі задоволеного попиту. У зв'язку з соціально-економічною структурою суспільства розрізняють потреби суспільства в цілому і потреби класів, шарів, соціальних груп, окремих людей. З точки зору тієї ролі, яку задоволення П. е. грає у відтворенні здібностей людини, виділяють фізичні, інтелектуальні і соціальні потреби.
Загальною закономірністю розвитку П. е. у міру соціально-економічного прогресу є піднесення потреб (див. Піднесення потреб закон ) . Всестороннє вивчення П. е. — важлива передумова розробки обгрунтованих прогнозів соціально-економічного і науково-технічного розвитку, а також вдосконалення планерування на всіх його рівнях.
Літ.: Маркс До., Введення (З економічних рукописів 1857—1858 рр.), Маркс До. і Енгельс Ф., Собр. соч.(вигадування), т. 12; його ж. Капітал, т. 1, гл.(глав) 1,5, там же, т. 23; Ленін Ст І., З приводу так званого питання про ринки. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 101—02; Радаєв Ст Ст, Потреби як економічна категорія соціалізму, М., 1970; Міженськая Е. Ф., Особисті потреби при соціалізмі, М., 1973; Льовін Би. М., Соціально-економічні потреби: закономірності формування і розвитку, М., 1974; Ревайкин А. С., Необхідний продукт, його величина і структура при соціалізмі, Петрозаводськ, 1974: Рутгайзер Ст М., Потреби в послугах, М., 1974.
