Піднесення потреб закон, закон розвитку суспільства, що виражає зростання і вдосконалення його потреб з розвитком продуктивних сил і культури. В ході розвитку суспільства зростають і видозмінюються потребі його членів. Деякі потреби зникають, виникають нові, внаслідок чого круг потреб розширюється. Одночасно відбуваються якісні зміни в самій структурі потреб. Зростає доля інтелектуальних і соціальних потреб, фізичні потреби усе більш «ушляхетнюються» в тому сенсі, що в їх виникненні і у визначенні способу їх задоволення все велику роль грають соціально-культурні чинники. Ст п. з. діє і виявляється як об'єктивний лише по відношенню до суспільної системи потреб, у тому числі до сукупності особистих потреб всіх членів суспільства, але не кожного окремого його члена. Для того, щоб виявити істотні кількісні і якісні зрушення в співвідношенні різних потреб, необхідно розглядати періоди в декілька десятків, а то і сотень років. Ст І. Ленін, кажучи про Ст п. з. в умовах капіталізму, оперував періодами в 50 і 100 років (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 101—02). Сучасна науково-технічна революція прискорила темпи економічного розвитку, у зв'язку з чим процес піднесення потреб виразно просліджується і при аналізі даних за коротші періоди.
Ст п. з. має місце при будь-яких соціально-економічних буд, але за різних історичних умов виступає в різних формах. У досоциалістічеських класових формаціях Ст п. з. діє в антагоністичній формі. Зберігається волаюча соціально-економічна нерівність. Панівні класи, володіючи основними засобами виробництва, монополізують вирішальні сфери інтелектуальної діяльності і функції соціально-економічного управління. Долею експлуатованих класів є по перевазі важка фізична праця. У цих умовах Ст п. з. здійснюється украй нерівномірно в різних класів суспільства. Переваги виявляються на стороні експлуататорських класів, чиї потреби зростають із зростанням їх багатства і задовольняються в збиток інтересам народних мас. Проте і в суспільствах, заснованих на експлуатації, відбувався певний розвиток здібностей трудящих, піднесення їх потреб. Але можливості задоволення потреб трудящих обмежувалися тут їх соціальним положенням як експлуатованих і пригноблюваних. Капіталізм через свій соціально-економічний характер не створює умов для швидкого розвитку здібностей трудящих, стримує об'єктивно витікаючий з вдосконалення виробництва процес розвитку робочої сили.
Соціалізм не може відразу ліквідовувати соціально-економічну нерівність, що склалася у всіх сферах економіки, культури, освіти і суспільно-політичної діяльності за період багатовікового розвитку суспільства на основі приватної власності. Проте він корінним чином змінює характер розвитку членів суспільства, знищуючи приватну і затверджуючи суспільну власність на засоби виробництва. У цих умовах Ст п. з. набуває абсолютно нових, властивих лише соціалістичному суспільству, межі. Найважливіші з них наступні: загальність і всебічність піднесення потреб; поступове соціально-економічне вирівнювання їх структури; планомірність, безперервність і швидкі темпи піднесення потреб. Можливості для піднесення потреб використовуються всіма членами суспільства на одних і тих же підставах. При цьому розвиваються не лише потреби, задоволення яких веде безпосередньо до відтворення здібності до праці, але і потреби, в результаті задоволення яких чоловік стає культурнєє в побуту, творчо ініциатівнєє, активніше в соціальному відношенні. Із створенням матеріально-технічної бази комунізму і вирівнюванням соціально-економічного положення людей у виробництві відбувається відповідне вирівнювання здібностей до праці і структури потреб членів суспільства.
