Піднесене, естетична категорія, що характеризує внутрішню значність предметів і явищ, несумірних по своєму ідеальному вмісту з реальними формами їх вираження.
Поняття про Ст виникло на заході античності. Ст характеризувало особливий стиль ораторської мови (трактат Псевдо-Лонгина « Про високий», 1 ст н.е.(наша ера), русявий.(російський) пер.(переведення), 1826). Це значення терміну збереглося аж до епохи Відродження. У класицизмі було розвинено вчення про «високий» і «низький» стилі літератури (Н. Буало, Ш. Ватте і ін.). Як самостійне естетичне поняття Ст було вперше розроблене в трактаті Е. Берка «Філософське дослідження відносно виникнення наших понять про піднесений і прекрасний» (1757). Берк зв'язує Ст з властивим людині відчуттям самозбереження і бачить джерело Ст у всьому тому, що «... так або інакше здатне викликати уявлення про страждання або небезпеку, тобто все, що так чи інакше жахливо...» (цитата по книзі: Історія естетики, т. 2, М., 1964, с. 103).
І. Кант в «Критиці здатності думки» (1790) дав систематичний аналіз протилежності між прекрасним і В. (див. Соч., т. 5, М., 1966, с. 249—88). Якщо прекрасне характеризується певною формою, обмеженням, то суть Ст полягає в його безмежності, безконечній величі і несумірності з людською здатністю споглядання і уяви. Ст виявляє подвійну природу людини: воно пригнічує його як фізична істота, заставляє його усвідомити свою кінцівку і обмеженість, але одночасно прославляє його як духовна істота, будить в нім ідеї розуму, свідомість етичної переваги навіть над фізично несумірною і пригнічуючою його природою. Внаслідок цього етичний характеру Ст, зв'язки його з ідеєю свободи Кант ставить Ст вище прекрасного. І. Ф. Шиллер, розвиваючи ці ідеї Канта («Про піднесений», 1792), говорить вже про Ст не лише в природі, але і в історії. Надалі Шиллер долає кантівське зіставлення прекрасного і Ст, вводячи об'єднуюче їх поняття ідеально прекрасного.
В подальшому розвитку німецької естетики центр тяжіння в розумінні Ст був перенесений із сприйняття його на співвідношення між ідеєю і формою, виразимим і вираженням. Ж. П. Ріхтер визначав Ст як нескінченність, узяту стосовно плотського предмету («Vorschule der Ästhetik», Hamb., 1804). Ф. В. Шеллінг — як втілення безконечне в кінцевому. Ст для До. Зольгера є ідея, яка не виявилася повністю і лише ще «повинна розкритися» (див. «Vorlesungen über Aesthetik», Lpz., 1829, S. 242—43), для Гегеля — невідповідність між одиничним явищем і виразимою їм безконечною ідеєю.
Марксистська естетика не протиставляє Ст прекрасному і розглядає Ст в тісному зв'язку з героїзмом, з пафосом боротьби і творчій діяльності мас. Ст невіддільно від ідеї величі і гідності людини, і в цьому йому родинно трагічне, яке є своєрідною формою піднесений-патетичного.
Літ.: Чернишевський Н. Р., Піднесене і комічне, в кн.: Ізбр. філософські вигадування, т. 1, М., 1950, с. 252—299; Борев Ю. Б., Категорії естетики, М., 1959, гл.(глав) 2; Каган М. С., Лекції з марксистсько-ленінської естетики, ч. 1, Л., 1963, с. 69—88; Seidl A., Zur Geschichte des Erhabenheitsbegriffes seit Kant, Lpz., 1889; Hipple W. J., The beautiful, the sublime, the picturesque in eightteenth century British aesthetic theory, Carbondale (Ill.), 1957; Monk S. H., The sublime..., [2 ed.], Ann Arbor, 1960.
