Героїзм , героїчне, звершення видатних по своєму суспільному значенню дій, народних мас, що відповідають інтересам, передових класів і що вимагають від людини особистої мужності, стійкості, готовності до самопожертвування.
Ідеали Р. розвивалися впродовж багатовікової історії людства, відображаючись спочатку у формах масової етичної свідомості, що стихійно складається, усної народної творчості (зокрема, в т.з. героїчному епосі), а надалі стаючи предметом художньої літератури і мистецтва, спеціальних теоретичних дисциплін — етики, естетики, соціології, психології.
Питання про історичну природу Р. було вперше поставлене італійським філософом Дж. Віко (18 ст), що рахував Р. характерною межею лише певного періоду в розвитку людства, т.з. «століття героїв», передування «століттю людей». Пов'язуючи Р. з умовами життя античного суспільства, Віко заперечував можливість Р. в подальший, «розумний» період історії. Ця концепція отримала всесторонній розвиток у німецького філософа Р. Гегеля, який відмітною ознакою «героїчного століття» вважав збіг індивідуальної самостійності, особистої справи і його загального значення і відносив його до періоду, попереднього становлення розвинених державно-правових буд. Проте історія показала, що і встановлення буржуазно-правової держави в боротьбі з феодалізмом породило своїх героїв. «... Як ні мало героїчне буржуазне суспільство, для його появи на світ знадобилися героїзм, самопожертвування, терор, громадянська війна і битви народів» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8, с. 120). Ідеологи Освіти (Ж. Ж. Руссо — Франція, Р. Е. Лессинг, Ф. Шиллер — Німеччина) і революційного романтизму (Дж. Г. Байрон — Англія, К. Ф. Рилєєв — Росія, Дж. Мадзіні — Італія) створили концепції бунтарства героїчної особи, що бореться за національну і політичну свободу і «природну» рівність людей. У реакційному романтизмі, навпаки, герой протиставлявся народові, «натовпу» і навіть обожнювався в «куксі героїв» (Т. Карлейль — Англія), а в 2-ій половині 19 ст у філософії Ф. Ніцше (Німеччина) отримав моральне право на насильство. Ці ідеї отримали розвиток і в реакційному перебігу буржуазної думки 20 ст, які підкреслюють індивідуальну винятковість героя і пов'язують Р. з мілітаризмом (Д''Аннунцио — Італія, А. Розенберг, А. Боймлер — Німеччина).
У визвольному русі Росії 19 ст проблема героїчної особи ставилася у зв'язку з вихованням революціонера-професіонала у народників (П. Л. Лавров, С. М. Степняк-Кравчинський), у ідеологів анархізму (М. А. Бакунін, С. Р. Нечаєв). Проте ідеалізація одиничного героїчного акту і індивідуального подвигу особи зустріла критику вже в Н. Р. Чернишевського, який відмітив, що «... виявляються безсилими ті особи, які... не шукають допомоги своєму почину в самостійній діяльності всієї маси народу» (Полн. собр. соч.(вигадування), т. 4, 1948, с. 71). Цю критику розвинули марксисти Г. В. Плеханов і особливо Ст Ст Воровський, яке показало недостатність для перемоги революції «... індивідуальних героїчних зусиль самопожертвування...» (Соч., т. 2, 1931 с. 290). Р. мас стає необхідною умовою перемоги соціалістичної революції і нової, комуністичної буд. Саме у епоху переходу від капіталізму до соціалізму отримала широку розробку марксистсько-ленінська концепція Р., відмінною рисою якої є злиття індивідуального подвигу, героїчної ініціативи окремих груп з масовими героїчними діями. Р. спирається не лише на моральну силу особи, але і на матеріальну силу революційного рухи мас. Жовтнева революція і будівництво соціалізму і комунізму, Велика Вітчизняна війна породили в народі героїчні подвиги в озброєній боротьбі і героїчну повсякденну працю, що знайшла своє вираження в соціалістичному змаганні, ударнічестве, стахановському русі, в русі за комуністичне відношення до праці. Ініціатори цих рухів стали в СРСР національними героями. За словами Ст І. Леніна, перемога соціалізму «... у жодному випадку не може бути вирішена героїзмом окремого пориву, а вимагає найтривалішого, найнаполегливішого, найважчого героїзму масової і буденної роботи» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 17—18). У СРСР засновані почесні звання Героя Радянського Союзу (1934) і Героя Соціалістичної Праці (1938). Трудовий Р. став масовим і в ін. соціалістичних країнах.
Боротьба народів проти фашизму, а також боротьба за національне і соціальне звільнення після 2-ої світової війни 1939—45 породила різні форми індивідуального і масового Г. Символом і практичним зразком Р. стала вперта багатолітня боротьба в'єтнамського народу проти імперіалізму США. Різноманітність форм героїчних подвигів отримало віддзеркалення в різних теоріях Р., що інколи абсолютизують успіх тих або інших героїчних дій. Так, в країнах Далекого Сходу і Латинської Америки виникли концепції, що обмежують Р. лише «озброєними діями». У зв'язку з активністю молодіжного, особливо студентського, рухи з'явилися різні екстремістські теорії —«быть лівіше лівих», бути революционнєє всіх, відродилися релігійні форми «героїчного непротивлення» (самоспалення буддистів в Південному В'єтнамі) і ін. Всі ці форми і концепції Р. вимагають від особи беззавітної жертвенності і мужності. Проте ізольованість індивідуальних дій, неможливість вживання їх в масовому масштабі приводять до відриву від головних визвольних і революційних цілей руху. «Причина наших перемог...,- пише Ст І. Ленін, — уміння підняти енергію, героїзм, ентузіазм мас, зосереджуючи революційно напружені зусилля на найважливішому черговому завданні» (там же, с. 305). Велич героїчному подвигу додає не абстрактне самопожертвування особи, а його всесвітньо-історичний вміст, участь в поступальній ході народів за перемогу комунізму, що забезпечує світ, працю і свободу людині.
Літ.: Калінін М. І., Про комуністичне виховання, М., 1958, с. 55, 213—15, 258, 412—16; Лафарг П., Соч., т. 3, М. — Л., 1931, с. 82—90; Луначарський А. Ст, Героїзм і індивідуалізм, М., 1925; Гегель Р. Ст Ф., Естетика, т. 1, М., 1968, с. 189—201, 266—70; Бруно Дж., Про героїчний ентузіазм, пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1953; Рено А., Героїзм. Приклади героїзму і моральність енергії з історії всіх часів і народів, пер.(переведення) з франц.(французький), СП(Збори постанов) Би, 1896; Пісарев Д. І., Соч., т. 4, М., 1956, с. 7—49; Шестаков Ст, Категорія героїзму в історії етики, «Вісник історії світової культури», 1960 № 2.
