Мотиви в психології, те, що спонукає діяльність людини, ради чого вона здійснюється. У сучасній психології термін «М-коду.» застосовується для позначення самих різних явищ і станів, що викликають активність суб'єкта. До М. відносяться потреби і інстинкти, потяги і емоції, установки і ідеали .
Найбільш багаточисельні роботи, присвячені М., виконані представниками біхевіорізма і так званою глибинній психології . Біхевіорісти зазвичай розуміють під М. будь-які стимул-реакції як зовнішні, так і внутрішні («мотиваційні змінні»), здатні викликати або активізувати поведінку. У глибинній психології роль головних М. приписується закладеним в людині біологічним інстинктам і потягам, які під впливом соціальних умов частково пригнічуються і виступають в своїх непрямих, символічних формах (психоаналіз З. Фрейда і ін.). Важливим внеском у розвиток учення о М. була розробка ідей про суб'єктивно-об'єктивну природу М. (поняття про «спонукальну силу» речей німецько-американського психолога До. Льовіна ), про незалежність М. людини від елементарних біологічних потреб (Р. Олпорт, США) і про «ідеаторном», усвідомленому характері М., що виражають систему життєвих цінностей людини (Ж. Нюттен, Франція).
В радянській психології проблема М. розробляється у зв'язку з дослідженням будови людської діяльності і свідомості, суспільно-історичних за своєю природою. Відповідно М. визначаються як те, що у відбиваній людиною реальності спонукає і направляє його діяльність. У М. конкретизуються, «опредмечиваются» потреби, які не лише визначають собою М., але, у свою чергу, змінюються і збагачуються разом із зміною і розширенням круга об'єктів, службовців їх задоволенню, і способів їх задоволення. Ще яскравіше роль М. в трансформації людських потреб виявляється при виникненні М., що не мають аналогів у тварин і вперше народжуються лише в суспільстві. Уявлення про наочну і соціальну природу М. протистоїть як теоріям, що ставлять людські М. в залежність від «глибинних» інстинктивних потягів, так і теоріям, що приписують спонукальну силу суб'єктивним емоційним переживанням, оскільки не емоції визначають сферу М. людини, а, навпаки, розвиток М. людської діяльності збагачує і перебудовує самі емоції і відчуття.
Первинна форма М. — речові предмети, що відповідають простим матеріальним потребам. Згодом ними стають також предмети ідеальні, промовці у формі тих або інших спонукальних вистав або свідомих цілей («мотиви-цілі»). Діяльність людини спонукає зазвичай одночасно декількома М., один з яких є основним, ведучим, а інші — підлеглими, що інколи виконують лише функцію додаткової стимуляції (наприклад, власне М. праці і його матеріальне стимулювання). Особливість провідних М. полягає в тому, що, окрім функції спонуки і напряму діяльності, вони додають діяльності, її об'єктам і умовам той або інший суб'єктивний, особовий сенс. Наприклад, праця в комуністичному суспільстві має для робітника інший сенс, чим в умовах капіталістичного виробництва, коли він вимушений працювати лише ради заробітку.
М. можуть знаходитися в різних стосунках між собою і готівковими зовнішніми обставинами: підсилювати або ослабляти один одного, вступати у взаємні протиріччя в е р б протиріччя з об'єктивними можливостями реалізації дії. Тому мотивація, процес спонуки людини до здійснення тих або інших дії і вчинків, часто є складним актом, що вимагає аналізу і оцінки альтернатив, вибору і ухвалення рішень. Цей процес психологічно ускладнюється також тим, що далеко не завжди реальні М. усвідомлюються суб'єктом актуально, тобто при підготовці і виконанні дії; незрідка вони виявляють себе лише після того, як відповідна дія вже здійснена. Від М. слід відрізняти мотивування, тобто вислови, реабілітовуючі те або інша дія шляхом вказівки на тих, що спонукали його об'єктивні і суб'єктивні обставини; мотивування можуть не збігатися з дійсними М. вчинку або навіть свідомо маскувати їх.
Розвиток М. знаходить своє вираження не лише в їх збагаченні, але і у встановленні певної ієрархії М. — у виділенні головних життєвих М. особи. При цьому М., що відповідають елементарним потребам, підкоряються вищим соціальним і духовним М., так що за певних умов чоловік здатний жертвувати матеріальними благами і навіть самим життям в ім'я ідеальних спонук.
Вивчення мотиваційної сфери складає центральну проблему психології особи, її історичного і онтогенетичного розвитку.
Літ.: Якобсон П. М., Психологічні проблеми мотивації поведінки людини, М., 1969; Леонтьев А. Н., Потреби, мотиви і емоції, М., 1971; Фрейд З., По той бік принципу задоволення, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1925; Lewin K., A dynamic theory of personality, N. Y. — L., 1935; HAII J., Psychology of motivation, Chi., 1961; Allport G., Pattern and growth in personality, N. Y., 1961; NUTTINJ., Motivation et fonctions cognitives dans le comportement humain, в кн.: Симпозіум XVIII Міжнародного психологічного конгресу, ст 13, М., 1966.
