Земельна власність, історично певна суспільна форма привласнення (індивідуумом або колективом) землі як предмету природи; виражає виробничі стосунки між людьми з приводу землі як природної умови всякого виробництва і головного засобу виробництва в сільському і лісовому господарствах. Стосунки З. с. існують у всякому суспільстві. Історія, форми цих стосунків відповідають певним способам виробництва і змінюються під впливом розвитку продуктивних сил суспільства і соціальних буд. Для кожної суспільно-економічної формації характерна властива їй переважаюча форма З. с. Нові форми З. с. виникають в надрах старого співтовариства. В той же час для кожного нового способу виробництва поряд з твердженням нової, відповідної йому форми З. с. зберігається ряд форм і видів З. с. попередніх суспільно-економічних формацій. Загальною закономірністю для класово-антагоністичних формацій є панування приватної З. с.
Першою історичною формою З. с. була громадська З. с., характерна для первіснообщинного устрою. Вона існувала у формах племінної, родової і патріархальної родинної (домашньою) общини. Приватна З. с. вперше зароджується з розвитком розподілу праці і виникненням обміну. Її поява приводить до розкладання громадської З. с.
Це тривалий процес який, як правило, завершується при капіталізмі. Але в багатьох країнах Азії і Африки громадська З. с. ще збереглася. У сільському господарстві країн тропічної Африки основним соціально-економічним вічком є селянська община. В окремих народностей основу організації общини складають родові патріархальні стосунки. У цих країнах, де традиції приватної З. с. відсутні, виникає можливість здійснити перехід від общинной до суспільної З. с., минувши стадію капіталістичного розвитку.
При рабовласницьких буд існувало декілька видів З. с.: общинная, храмовая, державна і приватна (індивідуальна). Концентрація приватної З. с., поступово посилюючись, приводила до ліквідації З. с. дрібних селян і до зростання рабовласницького латифундизму. В умовах феодалізму З. с. нерозривно пов'язана з прикріпленням до землі, що знаходиться в приватній власності феодала, безпосередніх виробників. Феодал стає власником засобів виробництва і концентрує в своїх руках політичну владу, за допомогою якої дорогою позаекономічного примусу експлуатує прикріплених до його землі кріпаків і особисто залежних від нього селян. У цю епоху З. с. складає основу економічної і політичної влади панівного класу феодалів. На різних стадіях розвитку феодалізму в різних країнах структура З. с. і її правовий режим були багатообразні. У середньовічній Європі типовою формою З. с. була заснована на ієрархічній структурі ленна форма феодальної власності. Строго становий характер феодальної З. с. виявлявся і у слов'янських народів, хоча в слов'янських країнах (Російській державі, Болгарії, Польщі, Чехії) ієрархічна структура феодальної З. с. не носила такого яскраво вираженого характеру. У країнах Латинської Америки насадження феодальної З. с. сталося головним чином в період іспанських завоювань (16 — почало 17 вв.(століття)).
Характерна для капіталізму приватна капіталістична форма З. с. створювалася за допомогою підпорядкування землеробства капіталу. Вона означала концентрацію земельних багатств в руках лендлордів і капіталістів, експропріацію землі у безпосередніх виробників. Виникла монополія З. с. У багатьох капіталістичних країнах поряд з капіталістичною З. с. зберігаються ще феодальні і напівфеодальні форми З. с. (Іспанія, Італія, Індія, Іран, Туреччина, Південь США, країни Латинської Америки і ін.). При капіталізмі паралельно йшов і процес відділення землі як об'єкту господарства від З. с. і землевласника (див. Абсентеїзм землеробський): З. с. перетворюється лише на титул, що дає право привласнювати ренту (див. Земельна рента ). Відділення З. с. від функціонуючого капіталу відбувається в двох правових формах: оренда землі і застави землі (іпотеки, див.(дивися) також Кредит іпотечний ). Зрощення З. с. з фінансовим капіталом посилюється в епоху імперіалізму: виникають великі з.-х.(сільськогосподарський) корпорації, що володіють великими земельними масивами, а капітал, вкладений в них, належить фінансовим, промисловим і торгівельним монополіям; відбувається зосередження землі в руках фінансових монополій; за допомогою особистої унії крупні фінансові монополії стають землевласниками, а крупні землевласники — утримувачами акцій банків, промислових компаній і т.д. Ці форми тісно переплітаються і представляють єдиний процес. Про величезну концентрацію землі в руках монополій в середині 60-х рр. 20 ст свідчать наступні дані: «Тексас Пасифік ленд» володіла 1,7 млн. акрів землі (1 акр =0,4047 га ); консервна компанія США «Каліфорнію пекинг» — близько 100 тис. акрів фруктових садів і т.д. При державно-монополістичному капіталізмі зростає втручання буржуазної держави у земельні стосунки на користь монополій і крупного аграрного капіталу (див. Державно-монополістичне регулювання сільського господарства ).
При соціалізмі поміщицька і капіталістична З. с., а отже, і пов'язані з нею стосунки експлуатації людини людиною повністю скасовуються і складаються абсолютно новий тип З. с.— суспільна соціалістична власність і відповідний їй соціалістичних аграрних буд. Особливістю утворення соціалістичної форми З. с. в порівнянні з попередніми їй формами є те, що вона створюється в ході соціалістичної революції. Націоналізація всієї землі, а також її надр, лісів і вод в СРСР була здійснена Декретом про землю [26 жовтня (8 листопада) 1917], по якому більше 150 млн. десятини. (1 десятина = 1,0925 га ) землі, що знаходилася у приватній власності поміщиків, капіталістів, монастирів, церков, царської сім'ї, перейшло в безкоштовне користування селян трудящих. До кінця 1918 в руки бідняків і середняків перейшло 50 млн. га землі, вилученої в кулаків. Земля перестала служити знаряддям експлуатації. З жовтня 1917 Радянська держава стала єдиним і єдиним власником всієї землі, яка складає єдиний державний земельний фонд (див. Земельний фонд СРСР ). Державна соціалістична З. с. існує також і в ін. соціалістичних країнах. Проте, на відміну від СРСР і МНР(Монгольська Народна Республіка), де вся земля є загальнонародною власністю, в інших соціалістичних країнах в процесі аграрних перетворень була ліквідована крупна поміщицька і капіталістична З. с., здійснена націоналізація значної частини землі, але збережена приватна трудова З. с. У деяких соціалістичних країнах (ВНР, КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка), СРР(Соціалістична Республіка Румунія)) поряд з державною З. с. склалася і отримала широкий розвиток З. с. з.-х.(сільськогосподарський) виробничих кооперативів. Суспільне землекористування кооперативів надав великий вплив на трудову приватну З. с., підпорядкувавши її завданням соціалістичного будівництва.
Літ.: Маркс До., Форми, передуючі капіталістичному виробництву, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 2; його ж. Націоналізація землі, там же, т. 18; його ж. Капітал, т. 1, там же, т. 23, гл.(глав) 24; т. 3, там же, т. 25, гл.(глав) 37 і 47; Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, там же, т. 21; Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3; його ж. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 років, там же, т. 16; Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, М., 1971, Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік, М., 1969; Венедіктов А. Ст, Державна соціалістична власність, М. — Л., 1948; Аксененок Р. А., Земельні правовідносини в СРСР, М., 1958; Аграрно-селянське питання на сучасному етапі національно-визвольного руху в країнах Азії, Африки і Латинської Америки, М., 1965; Аграрні реформи у країнах, що розвиваються, і країнах високорозвиненого капіталізму. Під ред. Б. П. Кузнецова і М. А. Максимова, М., 1965; Дембо Л. І., Земельні правовідносини в класово-антагоністичному суспільстві, Л., 1954; його ж, Нариси сучасного аграрного законодавства капіталістичних країн..., М., 1962; Правове забезпечення раціонального використання землі в СРСР, М., 1969; Жаріков Ю. Р., Право сільськогосподарського землекористування, М., 1969; Ленінський декрет «Про землю» і сучасність, М., 1970.
