Позаекономічний примус, форма примусу до праці, заснована на стосунках особистої залежності трудящих від експлуататорів, безпосереднього панування і підпорядкування. Характерний для рабовласницького і феодального суспільства. Як форма експлуатації Ст п. обумовлено низькою мірою розвитку продуктивних сил при рабовласницької і феодальної буд. Власність рабовласників і феодалів на безпосереднього виробника є умовою і передумовою привласнення ними додаткової праці рабів і кріпосних селян.
Елементи Ст п. виникли при первіснообщинному устрої, коли до деяких суспільних робіт (споруда доріг, іригаційних споруд, військових зміцнень і ін.) примусово притягувалися всі працездатні общинники. При рабовласницьких буд Ст п. виступало в найгрубіших, голих формах (що характерний особливо для античної Греції і Риму). Праця рабів використовувався головним чином при спорудженні палаців, храмів, розкішних гробниць фараонів і царів. Раби були фактично перетворені на робочу худобу і піддавалися самій нещадній експлуатації. Поряд з формами повного рабства в рабовласницькому суспільстві існували і інші форми залежності з різною мірою Ст п. (наприклад, залежність ілотов в Древній Спарті, які вважалися власністю держави, мали своє господарство і платили натуральний оброк; лаой в Єгипті еллінізму, зайняті переважно обробкою царської землі і пережитки громадського пристрою, що зберегли).
При феодалізмі Ст п. обумовлювалося характером виробничих стосунків: кріпосний селянин, що мав земельний наділ і свої знаряддя праці, працював в господарстві феодала (поміщика) з примусу, оскільки був особисто залежний від нього. Феодальна земельна власність могла бути економічно реалізована у формі ренти в користь землевласника лише за допомогою Ст п. Найбільш різкі форми Ст п. мало в період панування відробіткової ренти і поступово слабшало у міру переходу до продуктової і грошової ренти. При переважанні останньою особиста залежність відступала на другий план перед поземельною. Проте стосунки між кріпаками і феодалами не втрачали примусового характеру. Зберігалася повна судова і адміністративна влада вотчинника, станова неповноцінність селян. У країнах «другого видання кріпацтва» (Ф. Енгельс) — Німеччині, Чехії, Угорщині, Польщі, Росії — в 16—18 вв.(століття) сталося посилення кріпосної залежності, яка придбала межі, близькі до рабства.
Капіталізм як система найманого рабства спирається на економічний примус. Він передбачає особисту свободу працівника, але в той же час і позбавлення його яких би то не було засобів виробництва. Тому пролетар, щоб не померти з голоду, вимушений продавати капіталістові свою робочу силу, випробовувати гне експлуатації.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, гл.(глав) 24; т. 3, там же; т. 25, ч. II, гл.(глав) 47; Енгельс Ф., Походження сім'ї, приватної власності і держави, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21; Енгельс Ф., До історії древніх германців, там же; т. 19; Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3; Греків Ст Д., Селяни на Русі..., 2 видавництва, кн. 1—2, М., 1952—1954; Лященко П. І., Історія народного господарства СРСР, 4 видавництва, т. 1, М., 1956; Полянський Ф. Я., Економічна історія зарубіжних країн. Епоха феодалізму, М., 1954; Поршнев Би. Ф., Нарис політичної економії феодалізму, М., 1956.
