Зворот основних і оборотних фондів
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Зворот основних і оборотних фондів

Зворот основних і оборотних фондів соціалістичних підприємств, кругообіг фондів, узятий не як окремий акт, а як рух матеріально-речових чинників відтворення в процесі господарського використання фондів, що постійно поновлюється. Цей рух охоплює сферу виробництва і звернення. Вартість всіх основних фондів народного господарства СРСР до кінця 1973 в сучасних цінах перевищила 1 трильйон рублів. В процесі звороту основні і оборотні фонди проходят три стадії, яким відповідають три функціональні форми: грошова, продуктивна і товарна (див. Кругообіг фондів ). В процесі О. о. і о. ф. відбувається постійна зміна цих форм. Фонди соціалістичних підприємств знаходяться одночасно у всіх трьох формах. Вони функціонують завжди в єдності і взаємозв'язку, але мають і свої специфічні особливості, що дозволяють розрізняти відносно самостійний характер їх звороту в межах загального звороту.

   Виробничі основні фонди обертаються протягом тривалого терміну, т.к. оні багато разів беруть участь у виробничому процесі (декілька років і десятиліть). Вони переносять (передають) свою вартість на вироблюваний з їх допомогою продукт частямі, у міру зносу відшкодування якого здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань (див. Амортизація ). Збільшення об'єму основних фондів здійснюється за рахунок нагромаджуваної частини національного доходу (частково також за рахунок амортизаційного фонду).

  Зворот оборотних фондів протікає протягом одного виробничого циклу; вартість їх повністю переноситься на новостворюваний продукт праці (тим самим повністю входить в витрати виробництва ). Час їх звороту порівняно невеликий (у промисловості, наприклад, воно складає 70—75 днів). Приріст оборотних фондів здійснюється також за рахунок національного доходу. Показником ефективності використання основних і оборотних фондів є фондовіддача . От її багато в чому залежать госпрозрахункові показники діяльності підприємств, а також пропорції ділення національного доходу на нагромаджувану і споживану частини. Зростання фондовіддачі — важливий чинник підвищення ефективності суспільного виробництва (див. Економічна ефективність соціалістичного виробництва ). У роки 7-ої п'ятирічки (1961—65) фондовіддача в народному господарстві СРСР дещо знизилася, а в 8-ій (1966—70) стабілізувалася, що з'явилося наслідком загального підвищення рівня планерування і господарювання в ході економічної реформи (1966). Здійснюються заходи щодо подальшого поліпшення використання основних і оборотних фондів. Чим краще вони використовуються, тим менше час їх звороту і більше випуск продукції при тих же або менших фінансових ресурсах. Важливим економічним важелем дії на ефективність використання виробничих фондів є плата за фонди . Див. також ст. Оборотні кошти і літературу при ній.

  Ст Л. Перламутров.