Договір господарський, угода між соціалістичними організаціями, правами юридичної особи, що володіють, направлене на досягнення господарських цілей і носяче плановий характер. Уточнює і конкретизує завдання народно-господарського плану. Може бути поміщений як на підставі і у виконання планового завдання, обов'язкового для обох сторін, так і по розсуду сторін за відсутності прямого розпорядження про укладення договору саме з даним підприємством.
В нових умовах планерування і економічного стимулювання, введених до СРСР з середини 60-х рр., роль Д. х. значно зросла, оскільки деякі планові функції, що здійснювалися раніше органами господарського керівництва, передані підприємствам, які самі визначають ряд показників своєї виробничо-господарської діяльності в рамках завдання, затвердженого вищестоящим органом за укрупненими показниками. Якщо це зачіпає інтереси споживачів, підприємство планує свою діяльність за узгодженням із споживачами продукції шляхом висновку з ними Д. х. Директиви 24-го з'їзду КПРС (1971) передбачають підвищення ролі Д. х., планомірний розвиток прямих тривалих господарських зв'язків між підприємствами як один з елементів вдосконалення управління і планерування в СРСР (див. Матеріали XXIV з'їзду КПРС, 1971, с. 297).
Порядок висновку Д. х., майнова відповідальність по ним, терміни виконання і ряд ін. питань регулюються в загальному вигляді Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961, а також рядом спеціальних нормативних актів (наприклад, Положеннями про постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку 1969, Правилами про підрядні договори по будівництву 1969, затвердженими постановами Ради Міністрів СРСР). Договори постачання окремих видів виробів, що мають певну специфіку регулюються спеціальними актами, так звані Особливі умови постачання.
Умови Д. х. визначаються законом, планом або угодою сторін. Планом встановлюються основні умови господарської діяльності підприємств. Порядок висновку і оформлення Д. х. залежить від його вигляду. Для уніфікації умов окремих видів Д. х. є типові договори (наприклад, за договором контрактації), які є нормативними актами, обов'язковими для сторін. Від типових договорів слід відрізняти зразкові договори, які є лише зразками для договорів того або іншого вигляду і умови яких не обов'язкові для сторін. Така типізація умов Д. х. необхідна для правової організації складних і багатообразних господарських стосунків в соціалістичній економіці.
Д. х. полягає у письмовій формі шляхом підписання сторонами єдиного документа або за допомогою обміну листами; до висновку договори прирівнюється також прийняття сторонами до виконання специфікованого вбрання, тобто акту планового розподілу продукції, що містить всі необхідні умови постачання. При недосягненні угоди про вміст Д. х. суперечка розглядається арбітражем, який виносить ухвалу, обов'язкову для сторін (див. Переддоговірні спори ). Арбітражний порядок розгляду переддоговірних суперечок — характерна особливість Д. х.
В радянському праві діє принцип реального виконання Д. х., тобто укладені договори повинні строго дотримуватися, причому не допускається заміна виконання в натурі грошовою компенсацією (див. в ст. Дисципліна державна ). Невиконання або неналежного виконання Д. х. спричиняє за собою майнову відповідальність сторони, що порушила договір, як правило, в двох формах: стягнення неустойки, штрафу, пені і т.п. (див. Санкції ) і відшкодування збитків (див. Збитки ). Див. також Договір .
Літ.: Танчук І. А., Ефімочкин Ст П., Абова Т. Е., Господарські зобов'язання, М., 1970; Господарське право, під ред. Ст Ст Лаптева, М., 1970, гл.(глав) 6.
