Договір в цивільному праві, угода два або більш за осіб (громадян або юридичних осіб), направлене на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Д. незрідка іменують і само зобов'язальне правовідношення, що виникло з Д., і документ, в якому воно виражене. Залежно від кількості учасників Д. ділять на двосторонніх або багатобічних. Якщо Д. породжує для однієї сторони лише права, а для іншої лише обов'язки, він є однобічним, якщо ж в силу Д. в кожної сторони з'являються і права і обов'язки, такий Д. називається двостороннім. Прикладом однобічного Д. може служити договір позики; двосторонні Д. — це Д. купівлі-продажу, постачання, підряду, перевезення і ін.
В радянському цивільному праві Д. — одна з найважливіших підстав виникнення зобов'язальних правовідносин (див. Зобов'язання ). Д. — засіб встановлення і організації господарських зв'язків між соціалістичними (державними, кооперативними, включаючи колгоспи, суспільними) підприємствами і іншими організаціями, учасниками радянського економічного звороту (див. Договір господарський ). Д. є також основною правовою формою розпорядження особистою власністю громадян СРСР.
Відповідно до прийнятого в радянському цивільному праві принципу реальності виконання Д. має бути виконаний в натурі (продукція має бути передана, роботи виконані і т.д.). У Д. зазвичай включаються умови, спонукаючі до реального виконання встановлених Д. обов'язків сторін: заходи майнової відповідальності (санкції) за невиконання Д. — відшкодування збитків, сплата неустойки і т.д.
Умови, встановлені сторонами в Д., іменуються його вмістом. Істотними вважаються ті умови Д., які визнані істотними згідно із законом або необхідні для Д. даного вигляду (наприклад, предмет і ціна в Д. купівлі-продажу), тобто такі умови, без яких неможливий висновок Д., а також все ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуте угода (наприклад, умова про постачання товару в певній тарі або упаковці). Д. вважається поміщеним, коли між сторонами в потрібній в належних випадках формі досягнута угода за всіма істотними його пунктами.
За формою висновку Д. діляться на простих і нотаріально засвідчених. Деякі Д. підлягають реєстрації у відповідних державних органах, наприклад Д. купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоч би одній із сторін Д. є громадянин, має бути нотаріально засвідчений і зареєстрований в виконкомі місцевої Ради депутатів трудящих. Згода на висновок Д., виражене стороною — ініціатором його висновку, називається пропозицією (офертою ), а стороною, що відповідає на пропозицію, — акцептом . Якщо для виникнення договірного зобов'язання необхідне лише досягнення угоди сторін за всіма істотними його пунктами, Д. іменується консенсусним (від латів.(латинський) consensuns — угода), наприклад Д. купівлі-продажу. Якщо для виникнення договірного зобов'язання, окрім угоди, необхідна ще реальна передача речі, Д. іменується реальним, наприклад Д. перевезення вважається поміщеним, коли вантаж переданий перевізникові.
Специфічним виглядом Д. є Д. на користь третьої особи. Через це Д. право вимагати виконання набуває або і що уклав його, і третя особа, в користь якого поміщений Д., або лише це третя особа, само ні безпосередньо, ні через представника що не бере участь в ув'язненні Д. Наприклад, в СРСР по Д. страхування життя право вимагати виплати страхової суми в разі настання смерті застрахованого може лише третя особа, на користь якої поміщений Д. Вопрос про можливість зміни умов Д. на користь третьої особи без згоди цієї особи вирішується по-різному залежно від вигляду Д. Наприклад, при внесенні вкладу до ощадної каси на ім'я третьої особи ця особа розглядається як вкладник і вклад, що вніс, не має права ні на зміну умов Д., ні на здобуття вкладу. При страхуванні життя на випадок смерті застрахований має право у будь-який час замінити особу, на користь якої поміщений Д.
Якщо третя особа відмовилася від наданого йому за договором права, то що уклав Д. може сам скористатися цим правом, якщо це не протіворечит закону, сенсу Д. або істоті зобов'язання.
В радянському цивільному праві порядок висновку Д. визначається Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 і цивільними кодексами союзних республік (наприклад, ГК(Цивільний кодекс) РРФСР, ст. 160—165). Порядок висновку Д. між соціалістичними організаціями регулюється також особливими правилами. Д. між цими організаціями у встановлених законом випадках може бути поміщений шляхом прийняття до виконання замовлення або вбрання. Розбіжності, що виникають при висновку Д., заснованого на обов'язковому для обох сторін плановому завданні, між державними, кооперативними (окрім колгоспів) і суспільними організаціями, вирішуються арбітражем (третейським судом), якщо законом не встановлене інше. У цьому ж порядку можуть вирішуватися і розбіжності при висновку Д., не заснованого на обов'язковому для обох сторін плановому завданні, якщо це спеціально передбачено законом або угодою сторін (див. Переддоговірні спори ).
