Страхування, система заходів щодо створення грошового (страхового) фонду, із засобів якого виробляється відшкодування збитку і виплата інших грошових сум в результаті стихійних лих, нещасних випадків, настання інших подій. С., як вказував До. Маркс, складає економічну необхідність, т.к. общественноє виробництво потребує засобів, призначених для покриття надзвичайних збитків, що викликаються випадковостями і силами природи (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 24, с. 199). Інститут С. виник в середні віки, спочатку в торгівельному мореплаванні у зв'язку з властивими йому небезпеками. Згодом С. охопило ін. області. Залежно від об'єкту С. підрозділяється на майнове (наприклад, С. будов, посівів, з.-х.(сільськогосподарський) тварин, домашнього майна, засобів транспорту) і особисте (С. життя, здоров'я, працездатності). У СРСР державне С. — новий суспільно-історичний тип С., його основи були закладені націоналізацією страхової справи, необхідність якої обгрунтувало Ст І. Ленін. Вперше С. стало монополією держави. Загальне керівництво страховою справою покладене на міністерство фінансів СРСР, при якому на початках госпрозрахунку діє Головне управління державного С., — Держстрах СРСР. Для виконання страхових операцій на зовнішньоторговельному ринку утворений на акціонерних початках Інгосстрах.
Порядок і умови С., види, об'єкти С. визначаються законодавством Союзу РСР. Окремі види С. детально регулюють правила і інструкції, що стверджуються міністерством фінансів СРСР. Законодавством союзних республік вирішуються лише питання С., віднесені до їх ведення законодавством СРСР.
Сторонами страхового правовідношення є страхова організація (Держстрах) і страхувальник (колгоспи, ін. кооперативні і громадські організації, громадяни). С. здійснюється у формі обов'язкового (коли страхові стосунки виникають виключно через закон в обов'язковому порядку) і добровільного (на підставі договору між страховою організацією і страхувальником). Страхувальник зобов'язався сплачувати Держстраху встановлені платежі, а Держстрах — при настанні страхового випадку сплатити страхувальникові або іншій особі при майновому С. страхове відшкодування, при особистому — страхову суму.
Перелік майна, підмета обов'язковому С. і що може бути предметом додаткового добровільного С., встановлюється нормативними актами, які регулюють порядок і умови даного вигляду С. Государственноє майно, за загальним правилом, не страхується, — відшкодування збитку, заподіяного стихійними лихами і іншими обставинами майну, що знаходиться в оперативному управлінні державних організацій, здійснюється за рахунок державного бюджету СРСР. Державне майно, що знаходиться в користуванні кооперативних і суспільних організацій, а також окремих громадян, підлягає обов'язковому С. відповідно до умов (правилами) користування ним; воно може бути також застраховане і додатково по розсуду організацій або громадян, що несуть відповідальність за збереження і цілісність цього майна. Державні організації можуть страхувати майно колгоспів, інших кооперативних і суспільних організацій і громадян, прийняте ними на зберігання, комісію, в ремонт, для переробки і т.п.
Обов'язковому С. підлягають певні види майна колгоспів і міжколгоспних організацій (наприклад, урожай з.-х.(сільськогосподарський) культур, з.-х.(сільськогосподарський) тварини, свійська птиця, будівлі, споруди, транспортні засоби), а також громадян (наприклад будови, велика рогата худоба). У законі міститься детальний перелік небезпек, від настання яких страхується майно. Розмір страхового відшкодування заздалегідь визначений законом і не може бути змінений угодою сторін. Інше майно кооперативних і суспільних організацій і громадян страхується в добровільному порядку.
Договір С. здійснюється лише у письмовій формі, оформляється видаваним Держстрахом страховим свідоцтвом, страховий квитанцією або полісом страховим .
Страхувальник зобов'язаний: сплачувати Держстраху страхові платежі; містити застраховане майно в належному стані; приймати всі можливі заходи до запобігання загибелі або пошкодженню застрахованого майна; у час і після стихійного лиха або аварії приймати заходи до порятунку застрахованого майна і до запобігання подальшого його пошкодження і т.д. При настанні страхового випадку Держстрах зобов'язаний скласти акт про загибель або пошкодження майна, визначити розмір страхового відшкодування і виплатити його у встановлені терміни.
В порядку обов'язкового особистого С. виробляється С. пасажирів від нещасних випадків на ж.-д.(железнодорожний) і водному транспорті (окрім приміського сполучення), на повітряному транспорті, автомобільному транспорті загального користування (окрім шляхів внутріобласного сполучення, а в республіках, де немає обласного ділення, — внутрішньореспубліканського повідомлення). Застрахованими вважаються всі пасажири з моменту оголошення посадки. Відповідний страховий збір стягується при продажі квитків, проїзних і інших документів.
При добровільному особистому С. предметом С. також є життя і здоров'я застрахованого. При укладенні договору особистого С. враховуються вік громадянина, стан його здоров'я і т.д. Існують різні види договору особистого С.: змішаного С. життя (в т.ч. з умовою виплати подвійної страхової суми), С. від нещасних випадків, довічного С. на випадок смерті і втрати працездатності, С. пенсій, С. дітей, С. працівників за рахунок державних, кооперативних і суспільних організацій. Договір особистого С. може бути поміщений на користь якого-небудь третьої особи . Договір набирає чинності після внеску першого платежу. Страхова сума виплачується Держстрахом незалежно від тих, що належать страхувальникові або іншій особі, на користь якої поміщений договір, виплат по державному соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню, сум, що належать йому у відшкодування заподіяної шкоди.
С. в капіталістичних країнах здійснюється по договорах майнового і особистого С. крупними капіталістичними страховими підприємствами (див. Страхові монополії ) і є важливим інструментом фінансування банківського капіталу. Велику роль в розвитку С. і концентрації страхової справи в руках монополій грає перестраховка — угода між страховими суспільствами, по якій одне страхове підприємство зобов'язалося відшкодувати іншому страховому підприємству суму (або її частина), виплачену останнім клієнтові за договором С. Будучи викликано до життя концентрацією капіталу, перестраховку прискорює процес цієї концентрації. Участь буржуазної держави в регулюванні страхової справи обмежується контролем спеціальних державних органів за освітою, діяльністю і ліквідацією страхових підприємств, встановленням умов страхування і т.д. У більшості буржуазних країн видані спеціальні закони про нагляд за страховими підприємствами.
Літ.: Цивільне законодавство. Збірка нормативних актів, М., 1974, с. 800—48; Цивільне і торгівельне право капіталістичних держав, М., 1966, с. 336—49.
