Договір міжнародний, угода між двома або декількома державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює їх взаємні права і обов'язки в політичних, економічних або інших стосунках; основне джерело міжнародного права.
По числу учасників Д. м. діляться на двосторонніх і багатобічних. Багатобічні договори можуть бути відкритими (до них можна приєднатися в порядку передбаченому в самому договорі) і закритими (держави, що не підписали договір, можуть приєднатися до нього лише з відома учасників договору). При підписанні Д. м., а також при ратифікації або при приєднанні держави до раніше підписаного Д. м. можуть бути заявлені обмовки, які фіксуються в спеціальному протоколі.
Д. м., як правило, полягає у письмовій формі і складається з преамбули (містить мотиви і цілі договору) конкретних постанов, що стосуються істоти регульованих стосунків, і завершальних постанов (про термін дії договору, порядок його продовження, запобігання про відмову від договору, умовах його набирання чинності, твердження і ін.). Договір може мати додатки, що конкретизують основні його положення і що володіють однаковою юридичною силою з текстом самого Д. м. Двосторонні Д. м. переважно складаються на мовах договірних сторін; багатобічні — на одному, два і більш мовах. СРСР строго дотримує принцип рівноправ'я мов контрагентів: що всі укладаються СРСР Д. м-код. складаються російською мовою і мові конкретного контрагента.
Підписаний договірними державами Д. м., як правило, підлягає ратифікації — твердженню, яка виробляється зазвичай главою держави після офіційного підписання Д. м. Інколи підписанню передує так зване парафування, при якому на кожній сторінці договору ставляться підписи уповноважених, підтверджуючі, що текст погоджений саме в даній редакції.
Д. м. набирає чинності після його підписання, якщо це прямо вказано в договорі, або після обміну ратифікаційними грамотами або здача їх на зберігання якій-небудь державі (депозитарію ) ілі в ООН(Організація Об'єднаних Націй). У договорі може бути передбачено набирання чинності його з якої-небудь певної дати. Сторони мають право вибрати будь-який момент набирання чинності Д. м. Згідно Конституції СРСР 1936, ратифікація Д. м. — прерогатива Президії Верховної Ради СРСР. Договори, що підлягають ратифікації, заздалегідь розглядаються і затверджуються урядом; у ряді випадків вони заздалегідь передаються на схвалення в комісії із закордонних справ Ради Союзу і Ради Національностей Верховної Ради СРСР.
Д. м. публікуються, як правило, сторонами, що уклали їх, в офіційних урядових виданнях, в періодичному друці, збірках і т.п. За законодавством низки країн обнародувані (промульговані) Д. м. мають силу закону. У СРСР ратифіковані договори публікуються в «Відомостях Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік». Держави — члени ООН(Організація Об'єднаних Націй) реєструють увязнені ними договори в Секретаріаті ООН(Організація Об'єднаних Націй). Публікація зареєстрованих Д. м. виробляється в збірках, що видаються ООН(Організація Об'єднаних Націй).
Дія Д. м. припиняється: після закінчення терміну, у зв'язку з виконанням встановлених ним зобов'язань, по взаємній згоді сторін на дострокове припинення дії договору. Договір може бути припинений в порядку денонсації (обумовленого попередньою угодою сторін оголошення однією державою іншому або депозитарію про втрату сили договору, що діє між ними), передивляється (ревізії) Д. м., який виробляється з відома учасників договори, а також в порядку анулювання — однобічної заяви держави про відмову від договору.
Д. м. полягають під різними найменуваннями: договір, угода, пакт, трактат, конвенція, декларація, комюніке, протокол, акт і т.п. Сторони мають право вибрати будь-яке найменування для ув'язненого ними договори, проте на практиці найменування договору обумовлюється його вмістом: наприклад, комюніке носить зазвичай інформаційний характер про загальні принципи політики держав, про їх погляди з того або іншого конкретного питання; протокол містить конкретний дозвіл якого-небудь невеликого питання в рамках співпраці даних держав і т.д.
Літ.: Курс міжнародного права, т. 4, М., 1968, с. 130—224.
