Буття (філософ. категорія)
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Буття (філософ. категорія)

Буття, філософська категорія, що позначає реальність, що існує об'єктивно, незалежно від свідомості, волі і емоцій людини. Проблема трактування Б. і співвідношення його зі свідомістю коштує в центрі філософського світогляду. Діалектичний матеріалізм виходить з того, що матеріальне Б. визначає свідомість, вимагає «... пояснення суспільної свідомості з суспільного буття» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 26, с. 56). Будучи для людини чимось зовнішнім, передзнайденим, Би. накладає певні обмеження на його діяльність, заставляє порівнювати з ним свої дії. В той же час Би. є джерелом і умовою всіх форм життєдіяльності людини. Б. представляє не лише рамки, кордони діяльності, але і об'єкт творчості людини, що постійно змінює Б., сферу можливостей, яку людина в своїй діяльності перетворює на дійсність.

загрузка...

  Тлумачення Б. зазнало складний розвиток. Його загальною межею є протиборство матеріалістичного і ідеалістичного підходів; перший з них тлумачить підстави Б. як матеріальні, другий — як ідеальні. Можна вичленувати декілька періодів в трактуванні Б. Первий період — міфологічне тлумачення Б. Второй етап пов'язаний з розглядом Би. «самого по собі» (натуралістична онтологія). Третій період починається з філософії І. Канта; Б. розглядається як щось пов'язане з пізнавальною і практичною діяльністю людини. У ряді напрямів сучасній немарксистській філософії робиться спроба переосмислити онтологічний підхід Би., який виходить вже з аналізу людського існування .

  Істота розвитку наукового і філософського знання полягає в тому, що людина усе більш усвідомлює себе як суб'єкта всіх форм своїй діяльності, як творця свого соціального життя і форм культури,

  В історії філософії першу концепцію Б. дали старогрецькі філософи 6—4 вв.(століття) до н.е.(наша ера) — досократіки, для яких Би. збігається з матеріальним, незруйновним і досконалим космосом. Одні з них розглядали Б. як незмінне, єдине, нерухоме, тотожне собі (Парменід), інші — як що безперервно стає (Геракліт). Би. фіксується тут у відношенні до небуттю, причому протиставляються Б. по істині, що відкривається у філософському роздумі, і Б. на думку, що є лише помилковою, мінливою поверхнею речей. Найрізкіше виразив це Платон, який протиставляє плотські речі чистим ідеям як «світ дійсного буття» (Theaet. 176 Е; російське переведення, М. — Л., 1936). Душа колись була близька богові і «піднявшись заглядала в справжнє буття» (Phaedr. 247 З; російське переведення, М., 1904), тепер же, обтяжена турботами, «насилу споглядає суще» (там же, 248 В). Арістотель виявляє типів Би. відповідно до типів думок: «воно є» (див. Met. V, 7, 1016, в 13—8, 1017 в 10; російське переведення, М. — Л., 1934). Але Б. їм розуміється як загальний предикат, який відноситься до всіх категорій, але не є родовим поняттям (див. там же, III, 3, 993 в 22). Спираючись на принцип взаємозв'язку форми і матерії, що проводиться їм, Арістотель долає властиве колишній філософії зіставлення сфер Би., оскільки форма для нього є невід'ємна характеристика Б. Однако Арістотель визнає також нематеріальну форму всіх форм (бога). Таке трактування було продовжене неоплатонізмом,

  Християнство проводить відмінність між божественним і створеним Би., між богом і світом, який створений ним ні з чого і підтримується божественною волею. Людині надана можливість вільного руху до досконалого, божественному Б. Хрістіанство розвиває античне уявлення про тотожність Би. і досконалість (блага, істини і краса). Середньовічна християнська філософія в традиціях арістотелізма розрізняє дійсне Б. (акт) і можливе Б. (потенція), суть і існування. Цілком актуально лише Б. бога.

  Різкий відхід від цієї позиції починається в епоху Відродження, коли отримав загальне визнання культ матеріального Б., природи, тілесного. Ця трансформація, яка виражає новий тип відношення людини до природи, — відношення, обумовленого розвитком науки, техніки і матеріального виробництва, підготувала концепції Б. 17—18 вв.(століття) У них Би. розглядається як реальність, що протистоїть людині, як суще, освоюване людиною в його діяльності. Звідси виникає трактування Б. як об'єкту, що протистоїть суб'єктові як відсталій реальності, яка підпорядкована сліпим, автоматично діючим законам (наприклад, принципу інерції) і не допускає втручання яких-небудь зовнішніх сил. Початковим в трактуванні Б. для всієї філософії і науки цієї епохи є поняття тіла. Це пов'язано з розвитком механіки — головної науки 17—18 вв.(століття), у свою чергу, таке розуміння Б. послужило основою природничонаукових уявлень про світ у той час. Період класичної науки і філософії можна охарактеризувати як період натуралістічеськи-об'ектівістських концепцій Би., де природа розглядається поза відношенням до неї людини, як деякий механізм, що діє сам по собі. К. Маркс в «Святому сімействі» відмітив відносно поняття субстанції у нідерландського філософа Б. Спінози, що це — «... метафізично переряженная природа в її відірваності від людини...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 2, с. 154). У цих словах характеризується одна з особливостей всього домарксистського матеріалізму — зіставлення природи людині, розгляд Би. і мислення суто натуралістично. Інша важлива особливість концепцій Би. у новий час полягає в тому, що для них характерний субстанціальний підхід до Б., коли фіксуються субстанція (незнищуваний, незмінний субстрат Би., його гранична підстава) і її акциденциі (властивості), похідні від субстанції, скороминущі, змінні, З різними модифікаціями всі ці особливості в розумінні Б. виявляються у філософських системах Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка (Великобританія), Би. Спінози, у французьких матеріалістів, в фізиці Р. Декарта,

  Але в метафізиці Декарта бере почало інший спосіб тлумачення Б., при якому Б. визначається на дорозі рефлективного аналізу свідомості (тобто аналізу самосвідомості) або ж на дорозі осмислення Б. крізь призму людського існування, Би. культури, соціального Декарта (cogito ergo sum — мислю, отже існую) Б. Тезіс означає: Б. суб'єкта осягається в акті самопізнання. Цю лінію розвиває німецький філософ Р. Лейбніц, який виводить поняття Б. з внутрішнього досвіду людини, а крайнього вираження вона досягає у англійського філософа Дж. Берклі, заперечливого існування матеріального Б. і висуваючого суб'ектівно- ідеалістичне положення «бути — це означає бути в сприйнятті»,

  Не заперечуючи існування речей самих по собі, І. Кант розглядає Б. не як властивість речей, а як в'язку думки. «... Буття немає реальний предикат, іншими словами, воно не є поняття про щось таке, що могло б бути додане до поняття речі.... У логічному вживанні воно є лише в'язка в думці» (Соч., т. 3, М., 1964, с. 521). Додаючи до поняття характеристику Б., ми не додаємо нічого нового до його вмісту. Для І. Фіхте справжнім Би. є вільна, чиста діяльність абсолютного Я, а матеріальне Б є продукт цієї діяльності. У Фіхте вперше як предмет філософського аналізу виступає Б. культури, Би., створене діяльністю людини. Ця теза розвиває Ф. Шеллінг, згідно з яким природа, Би. само по собі є лише нерозвинений, дрімаючий розум, а «свобода є єдиним принципом, до якого тут все зводиться, і на об'єктивному світі ми не убачаємо нічого поза нами що існує, але лише внутрішню обмеженість нашої власної вільної діяльності» («Система трансцендентального ідеалізму», Л., 1936, с. 65). У системі Г. Гегеля Б. розглядається як перша безпосередня і вельми невизначений рівень в сходженні духу до самого собі, від абстрактного до конкретного: абсолютний дух лише на мить матеріалізує свою енергію, а в своєму подальшому русі і діяльності самопізнання він знімає, долає відчуженість Би. від ідеї і повертається до самого собі, оскільки суть Би. складає ідеальне. Для Гегеля справжнє Б., співпадаюче з абсолютним духом, є не відстала, інертна реальність, а об'єкт діяльності, повний занепокоєння, рухи і що фіксується у формі суб'єкта, тобто діяльно. З цим зв'язаний і історизм в розумінні Б., який берет свій початок в німецькому класичному ідеалізмі. Правда, історія і практика тут виявляються похідними від духовної діяльності.

  Установка на розгляд Би. як продукту діяльності духу характерна і для буржуазної філософії кінця 19 — почала 20 вв.(століття) При цьому по-новому тлумачиться само Б. Основная тенденція у розвитку представлень о Б. збігається з тенденцією розвитку наукового знання, яке долає як натуралістічеськи-об'ектівістськую трактування Б., так і субстанціальний підхід до нього. Це виражається, зокрема, в широкому проникненні в наукове мислення таких категорій, як функція, відношення, система і так далі Це рух науки багато в чому був підготовлений критикою представлень о Б. як субстанції, здійсненій в гносеології (наприклад, в роботах німецького філософа-неокантіанца Е. Кассирера).

  У ряді філософських концепцій акцент робиться на специфічній формі Б. — людському існуванні. У німецького філософа Ф. Ніцше, наприклад, поняття Б. тлумачиться як узагальнення поняття життя. Ще різкіше ця теза проводиться в філософії життя німецького філософа Ст Дільтея, для якого справжнє Б. збігається з цілісністю життя що осягається науками про дух. Німецький філософ Р. Ріккерт, як і все неокантіанство, розрізняє плотсько-реальне і ірреальне Б.; якщо природознавство має справу з реальним Би., то філософія — зі світом цінностей, тобто Б., яке передбачає долженствованіє. Для феноменології німецького мислителя Е. Гуссерля характерне проведення відмінності між реальним і ідеальним Б. Первоє є зовнішнім, фактичним, тимчасовим, а друге — світ чистої суті (ейдосов), що володіє справжньою очевидністю. Завдання феноменології в тому, щоб визначити сенс Би., здійснити редукцію всіх натуралістічеськи-об'ектівістських установок і обернути свідомість від індивідуально-фактичного Б. до світу суті. Б. корелятивно акту переживання, свідомості, яка інтенционально, тобто направлено на Б., вабиться к Б. Центральним пунктом феноменології є вивчення зв'язаності Б. і свідомості. Німецький філософ Н. Гартман, протиставляючи матеріальне Б. як скороминуще, емпіричне ідеальному Б. як надисторічеському, проводить відмінність між способами їх пізнання. Згідно цьому він розуміє онтологію як науку про сущий, яке складається з різних шарів Би. — неорганічного, органічного, духовного. У концепції німецького екзистенціаліста М. Хайдеггера критикується традиційний підхід до Б., заснований на розгляді Б. як сущого, субстанції, як чогось ззовні даного і протилежного суб'єктові. Для самого Хайдеггера проблема Б. має сенс лише як проблема людського Б., проблема граничних підстав людського існування; найважливішим вираженням загальнолюдського способу Б. є страх перед ніщо .

  Французький екзистенціаліст Же. П. Сартр, протиставляючи Б. у собі і Б. для себе, розмежовує матеріальне Б. і людське Б. Первоє є для нього щось відстале, виступаюче лише як перешкода, взагалі непідвладна людській дії і пізнанню. «У кожну мить ми випробовуємо матеріальну реальність як загрозу нашому життю, як опір нашій праці, як кордон нашого пізнання, а також як вже використовуване або можливе знаряддя» (Sartre J. P., Critique de la raison dialectique, v. 1, P., 1960, р. 247). Основні характеристики людського Б. — вільний вибір можливостей: «... бути для людини — означає вибирати себе...» (Sartre J. P., L''etre et ie néant, P., 1960, р. 516).

  Екзистенціалізм відкидає правомірність розгляду Б. як такого, Би. чогось об'єктивного. Б. опиняється в екзистенціалізмі інструментальним полем або горизонтом можливостей, в межах якого існує і розвивається людська свобода.

  У марксистській філософії проблема Б. аналізується в двох напрямах. Перш за все Б. розглядається як матерія, як об'єкт науки. При цьому плані аналізу звертається увага на вичленення різних сфер Б.; головними серед них є неорганічна і органічна природа, біосфера і суспільний напрям Б. Второє в аналізі Б. пов'язано з розглядом суспільного Б. У цьому плані аналізу вихідним пунктом діалектичного матеріалізму є практика, розгляд Би. як історичного Б., як результату соціальної практичної діяльності. На відміну від метафізичного матеріалізму, який фіксує Б. у формі об'єкту, як світ сліпих, автоматично діючих законів, марксизм відстоює історичну концепцію Б., бачивши в нім сукупну живу, плотську діяльність індивідів. Причому Б. розуміється як реальний процес життя людей, як «... виробництво самого матеріального життя» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 26). Суспільств. Би. зовсім не зводиться марксизмом до сукупності економічних стосунків, як це робить економічний матеріалізм. «... Навпаки (матеріалісти), марксисти були першими соціалістами, що висунули питання про необхідність аналізу не однією економічною, а всіх сторін суспільного життя...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 161). Би. — це світ культури, теоретично і практично освоєної природи. Людина освоює колишню культуру і виражає себе в створюваних їм самим предметах культури. Його свідомість направлена на Б., ідеально відтворює і творить його: «Свідомість... ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям..., а буття людей є реальний процес їх життя» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3, с. 25). У проблемі взаємозв'язку природного і соціального Б. діалектичний матеріалізм виходить з первинності природи, з визнання існування природного світу, незалежного від соціально-практичної діяльності людини. Ф. Енгельс писав, що Б. є передумова єдності світу «... бо спочатку світ повинен існувати, перш ніж він може бути єдиним. Буття є взагалі відкрите питання, починаючи з того кордону, де припиняється наше поле зору» (там же, т. 20, с. 43). Розвиток науки дозволяє розширити кордони пізнаного і освоєного світу. У цьому сенсі суспільне Б., світ культури виявляє істоту і структуру Б. як такого. Таким чином, соціальне Б. не відособлено від матерії, в нім виявляються її універсальні закони. У своїй діяльності людина реалізує ті можливості, які властиві самому Б., перетворює його потенції на дійсність .

 

  Літ.: Ленін Ст І., Філософські зошити, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29; його ж, Матеріалізм і емпіріокритицизм, там же, т. 18; Плеханов Р. Ст, Про матеріалістичне розуміння історії, Ізбр. філософські проїзв.(твір), т. 2, М., 1956; Ільенков Е. Ст, Питання про тотожність мислення і буття в домарксистській філософії, в кн.: Діалектика — теорія пізнання. Історико-філософські нариси, М., 1964; Глезерман Р. Е., До питання про поняття «Суспільне буття», «Питання філософії», 1958 № 5; Келле Ст Же. і Ковальзон М. Я., Історичний матеріалізм, М., 1962; Heidegger М., Sein und Zeit, Halle, 1929; Hartmann N., Zur Grundlegung der Ontologie, 2 Aufl., Meisenheim, 1941.

  А. П. Огірків.