Шлунковий сік, складний по складу травний сік, що виробляється різними клітками слизистої оболонки шлунку ; безбарвна, злегка опалесцирующая рідина. Містить ферменти : протеази (пепсини, реннін, гастріксин, желатіназу) здійснюючі початкові стадії розщеплювання білків; невелика кількість ліпази, що розщеплює головним чином емульговані жири, а також соляну кислоту (концентрація у людини 0,4—0,5%) і слиз. Соляна кислота активує ферменти, полегшує розщеплювання білків, викликаючи їх денатурацію і набухання, обумовлює бактерицидні властивості Ж. с. (перешкоджає розвитку в шлунку гнильних процесів), стимулює виділення гормонів кишечника. Соляна кислота в Же. с. знаходиться у вільному і частково в зв'язаному (з білками) стані. Загальна кислотність Же. с. у людини після пробного сніданку складає 40—60 умовних одиниць, вільна — 20—40. При деяких порушеннях функції шлунку вміст в Же. с. соляної кислоти може підвищуватися або зменшуватися аж до її повної відсутності (т.з. ахилія ). Слиз, до складу якого входять мукопротєїди, захищає стінки шлунку від механічних і хімічних подразників. У Ж. с. міститься «внутрішній чинник» (чинник Касла), сприяючий всмоктуванню вітаміну B 12 . Виділення Ж. с. визначається в першій, сложнорефлекторной фазі секреції виглядом, запахом і смаком їжі; у другій, нейро-гуморальній фазі — хімічними і механічними роздратуваннями слизистої оболонки шлунку. За добу в людини відділяється до 2 л Же. с. Кількість, склад і властивості Ж. с. міняються залежно від характеру їжі, а також при захворюваннях шлунку, кишечника, печінки. Дослідження Ж. с. проводиться у людини за допомогою зондування шлунку на тлі використання різних природних і фармакологічних подразників, у тварин — за допомогою штучний утвореного по вдосконаленому І. П. Павловим методу ізольованого шлуночку . Же. с., отриманий від тварин, застосовують всередину при лікуванні деяких захворювань органів травлення.
