Фольклоризм, наука про фольклор (народній творчості ) . Залежно від наукових уявлень про предмет Ф. змінювалися і її кордони, і її місце серед ін. наук. Ф. визначалася то як частина етнографії, то як галузь літературознавства і музикознавства. Розглядали її і як допоміжну дисципліну ін. наук: історії культури, соціології. Поступово Ф. стає самостійною мистецтвознавчою наукою, формується її структура, розробляються методи дослідження. Ф. вивчає словесне, пісенне, музичне (інструментальне), хореографічне, драматичне і ін. колективна творчість народних мас.
Виникненню Ф. передував багатовіковий досвід збирання (записи) творів фольклору і обробки їх в творчості письменників, драматургів, композиторів різних країн. Науковому інтересу до фольклору в Європі сприяла діяльність просвітителів 18 ст У Росії традиції просвіти по-новому відродилися в концепції фольклоризму революційних демократів 19 ст Вивчення народної творчості стимулювалося розвитком романтизму, в руслі якого з'являється особливий напрям Ф. – міфологічна школа (брати Ст і Я. Грімм). У 19 – початку 20 вв.(століття) основними напрямами світової Ф. були: міграційна теорія (теорія запозичень – Т. Бенфей), антропологічна школа («самозародження сюжетів теорія» – Е. Би. Тайлор), етнопсихологичеськая школа (Ст Вундт), географо-історічна (фінська) школа (Ю. і До. Круни). Найбільші представники Ф. у Росії: А. Н. Афанасьев, Ф. І. Буслаєв, Олександр Н. Веселовський, П. Ст Кирєєвський, А. Н. Пипін і ін. У 20 ст особливо поширено соціологічне вивчення фольклору, яке в Росії оформилося В т. н. історичну школу (Ст Ф. Міллер). Залишаючись в методологичеськомотношенії в межах еволюціонізму і позитивізму, названі напрями в той же час знаменували послідовні рівні прогресивного розвитку Ф. Ідеалістічеськие тенденції у Ф. 20 ст найбільшою мірою виражено в психоаналітичних, неоміфологичеських і магичеськи-рітуалістічеських школах зап.(західний)-европ. і амер.(американський) Ф. З середини 1950-х рр. характерним напрямом світової Ф. виявився структуралізм (До. Льові-строс), поширення якого супроводиться гострою дискусією.
Діалектіко-матеріалістічеськоле вивчення фольклору, що бере початок в працях класиків марксизму, розроблялося П. Лафаргом, Ф. Мерінгом, А. Грамши, Р. Ст Плехановим, А. Ст Луначарським, М. Горьким, багатьма сов.(радянський) фольклористами, зарубіжними дослідниками-марксистами. Серед основоположників сов.(радянський) Ф. – М. До. Азадовський, Ст М. Жірмунський, До. Ст Квітка, Би. Ст Асафьев, Ст Я. Пропп, Би. М. і Ю. М. Соколови. Сучасна марксистська Ф. у СРСР і соціалістичних країнах вивчає фольклор як соціально обумовлений специфічний вид творчої діяльності народних мас, що історично розвивається, досліджує національну своєрідність і взаємодію фольклору різних народів, особлива увага приділяє віддзеркаленню в народній творчості дійсності, національно-визвольної і революційної боротьби, долям фольклору в сучасних умовах, сприяє засвоєнню прогресивних народних традицій в мистецтві соціалістичного суспільства. Великий розмах придбала робота збирача із застосуванням нової методики, технічних засобів запису і розшифровки. Тенденція до комплексного вивчення різних видів народної творчості створює перспективу для Ф. як науки синтетичної. Основні сучасні міжнародні суспільства фольклоризму: Фольклорне товариство (Folklor Fellows), Міжнародне суспільство етнології і фольклору при ЮНЕСЬКО (ISEF), Міжнародна рада народної музики (IFMC). У СРСР – Науковий радий з народної творчості при Відділенні літератури і мови АН(Академія наук) СРСР, Всесоюзна фольклорна комісія при Союзі композиторів СРСР.
Літ.: Чичеров Ст І., Маркс – Енгельс про фольклор, «Радянський фольклор», 1936 № 4–5; Фрідлендер Р. М., К. Маркс і Ф. Енгельс і питання літератури, 2 видавництва, М., 1968; Ленінська спадщина і вивчення фольклору. [Сб.], Л., 1970: Коккьяра Дж., Історія фольклоризму в Європі, пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1960; Гусев Ст Е., Проблеми фольклору в історії естетики, М. – Л., 1963; Мелетінський Е., Питання теорії епосу в сучасній зарубіжній науці, «Питання літератури», 1957 №2: Землянова Л. М., Сучасний американський фольклоризм. Теоретичні напрями і тенденції, М., 1975; Путілов Би. Н., Методологія порівняльно-історичного вивчення фольклору Л., 1976; Пипін А. Н., Історія російської етнографії, т. 1–4, СП(Збори постанов) Би, 1890–92; Азадовськпй М. До., Історія російського фольклоризму, т. 1–2, М., 1958–63; Бандарчик Ст До., Гicтория беларуськай етнаграфii XIX ст., Miнськ, 1964: Дій О. I., Сторшки з icторiї українськоi фольклоризму, До., 1975: Соколова Ст До., Радянський фольклоризм до 50-ліття Жовтня, «Радянська етнографія», 1967 №5; Гацак Ст М., Фольклоризм Радянського Союзу за 50 років, «Ізв. АН(Академія наук) СРСР. Відділення літератури і мови» 1972, т. 31, ст 6.
Іностр. літературу по Ф. див.(дивися) Bibliographie Internationale des Arts et Traditions Populaires (Internationale Volkskundliche Bibliographie), Bale – Bonn, 1949 –,
