Троцькістсько-зінов'євський антипартійний блок , антиленінська опозиція усередині ВКП (б) в 1926—27. Блок утворений троцкистамі (див. Троцькізм ) і «новою опозицією» (лідери Г. Е. Зіновьев і Л. Би. Каменев) і учасниками , що прилучилися до них, «робочій опозиції», групи «демократичного централізму», окремими особами з колишніх антипартійних угрупувань на ідейній платформі троцькізму. Блок об'єктивно відображав незадоволеність дрібнобуржуазних шарів міста режимом диктатури пролетаріату. Утворення блоку з'явилося наслідком паніки окремих нестійких елементів у ВКП (б) перед труднощами соціалістичної реконструкції народного господарства в умовах його техніко-економічної відсталості і посилення загрози військового нападу імперіалістів на СРСР. Лідери блоку заперечували можливість побудови соціалізму в СРСР без перемоги пролетарських революцій на Заході, розглядали економіку СРСР як частину світового капіталістичного господарства і вважали за неможливе здолати техніко-економічну залежність від нього і будувати соціалізм власними силами. Тому вони кваліфікували діяльність партії по здійсненню соціалістичного будівництва як прояв «національної обмеженості», відмова від міжнародної пролетарської революції. Розглядаючи Жовтневу революцію 1917 лише як сигнал і вихідний пункт соціалістичної революції в західноєвропейських країнах, вони авантюристський вимагали проведення «рішучої» зовнішньої політики (аж до оголошення війни капіталістичним країнам) з метою «підштовхнути» розвиток світової революції; виступали проти розробленої Комінтерном тактики єдиного фронту в боротьбі проти імперіалізму; звинувачували ЦК ВКП (б) у відсутності турботи про зміцнення Червоної Армії. На противагу ленінському плану індустріалізації, прийнятому Чотирнадцятим з'їздом ВКП (б) (1925), опозиціонери виступили з вимогою «надіндустріалізації» за рахунок селянства, розглядаючи його як ворожу антиреволюційну силу. Їх вимоги — прискорити темпи індустріалізації, підвищити ціни на промислові товари і понизити на сільськогосподарську продукцію, збільшити податок на селян, підвищити зарплату робітникам незалежно від зростання продуктивності праці і тому подібне — вели до розриву союзу робочого класу і селянства, зриву індустріалізації, а кінець кінцем — до загибелі Радянської влади. Учасники блоку вимагали свободи фракцій в партії дискредитували партійний апарат, обмовляли на ЦК ВКП (б) з метою підривання його авторитету, прагнули захопити керівне положення в партії.
Весной 1926 троцкисти і зіновьевци встали на дорогу об'єднання зусиль в боротьбі проти лінії ЦК ВКП (б), створювали свої групи на місцях, підпільні друкарні, поширювали опозиційну літературу. Вони намагалися використовувати у фракційних цілях апарат Виконкому Комінтерну (ІККИ), встановили зв'язки з троцькістськими групами в зарубіжних компартіях; перейшли від легального відстоювання своїх поглядів до створення нелегальної організації, що протиставляє себе ВКП (б). На Об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б) в липні 1926 троцкисти і зіновьевци виступили із спільною «Заявою 13-і» — розгорнутою платформою блоку. Пленум засудив їх дії і вивів Зіновьева із складу Політбюро ЦК. У жовтні 1926 Презідіум ІККИ зняв Зіновьева з поста голови Виконкому Комінтерну; Об'єднаний пленум ЦК і ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б) (жовтень 1926) вивів Троцького із складу Політбюро ЦК. П'ятнадцята конференція ВКП (б) (1926) вказала, що блок є вираженням соціал-демократичного ухилу в партії, а його платформа — відхід від класової лінії пролетарської революції в найважливіших питаннях міжнародною і внутрішньою політики (див. «КПРС в резолюциях¼», 8 видавництво, т. 3, 1970, с. 409). 7-й, розширений пленум ІККИ в ноябре—декабре 1926 зобов'язав секції Комінтерну вести боротьбу проти блоку і його прибічників у всіх компартіях. У травні 1927 лідери опозиції направили в ЦК ВКП (б) нову наклепницьку «Заяву 83-х», в якому ЦК звинувачували у відставанні крупної промисловості, в зростанні безробіття, засиллі куркульства в Радах, в прагненні ліквідовувати монополію зовнішньої торгівлі; теорія можливості побудови соціалізму в одній країні оголошувалася дрібнобуржуазною і тому подібне У вересні 1927, не дивлячись на категоричне запобігання, отримане лідерами блоку на Об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б) (іюль—август 1927), вони підсилили фракційну боротьбу, направили в ЦК «Платформу 13-і». 27 вересня 1927 пленум ІККИ виключив Троцького зі свого складу, а Об'єднаний пленум ЦК і ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б) в жовтні 1927 виключив Троцького і Зіновьева із складу ЦК. У внутріпартійній дискусії, що почалася за рішенням пленуму, по питаннях порядка день 15-го з'їзду ВКП (б) за лінію ЦК висловився понад 738 тис. комуністів з 745 тис., що взяли участь в дискусії, за антипартійний блок — 4120 чіл. (0,5% членів партії). 7 листопада 1927 в Москві і Ленінграді лідери блоку намагалися організувати контрдемонстрації під своїми антипартійними гаслами, що було вже антирадянським виступом. На спільному засіданні ЦК і ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б) 14 листопада 1927 Троцький і Зіновьев були виключені з партії. П'ятнадцятий з'їзд ВКП (б) в грудні 1927 підвів підсумки дискусії і відзначив повний розрив опозиції з ленінізмом, переродження її в меншовицьку групу; оголосив приналежність до троцькістської опозиції несумісною з приналежністю до ВКП (б); схвалив виключення з партії Троцького і Зіновьева і виключив з ВКП (б) 75 активних троцкистов, а також групу Т. В. Сапронова (23 людини), як явно антиреволюційну. Вирішення з'їзду були схвалені 9-м-коду Пленумом ІККИ в лютому 1928, що вказав, що приналежність до троцькістської опозиції несумісна з приналежністю до Комінтерну. 6-й конгрес Комінтерну (серпень 1928) закріпив вигнання троцкистов з лав міжнародного комуністичного руху.
Літ.: КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 3, М., 1970; Сталін І. Ст, Про соціал-демократичний ухил в нашій партії, Соч., т. 8; його ж, Ще раз про соціал-демократичний ухил в нашій партії, там же, т. 9: його ж. Троцькістська опозиція раніше і тепер, там же, т. IV; Тітов А. Р., Смирнов А. М., Шалагин До. Д., Боротьба Комуністичної партії з антиленінськими групами і течіями в післяжовтневий період 1917—1934, М., 1974, гл.(глав) 3 § 5; Абрамов Би. А., Розгром троцькістсько-зінов'євського антипартійного блоку, «Питання історії КПРС», 1959 № 6: Історія КПРС, т. 4, кн. 1, М., 1970. Див. також літ.(літературний) при ст. Троцькізм .
