«Нова опозиція»
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

«Нова опозиція»

«Нова опозиція» , антипартійне фракційне угрупування, що сформувалося усередині ВКП (б) в 1925 на платформі троцькізму на чолі з Г. Е. Зіновьевим і Л. Би. Каменевим. Активними учасниками «Н. о.» були П. А. Залуцкий, М. М. Лашевіч, Г. Я. Сокольников і ін. Як і «стара», тобто троцькістська опозиція, «Н. о.» заперечувала можливість побудови соціалізму в СРСР при технічній відсталості країни і відсутності пролетарських революцій в розвинених країнах Європи; відображала коливання дрібнобуржуазних верств населення країни, викликані труднощами соціалістичного будівництва і тимчасовою стабілізацією капіталізму на світовій арені. Піддаючи критиці ленінський курс партії на перетворення СРСР на індустріальну державу, «Н. о.» стверджувала, що державна промисловість Радянської країни є не соціалістичною, а державно-капіталістичною, що нова економічна політика (неп) є лише безперервний відступ перед капіталістичними елементами, що радянська економіка цілком залежить від стихни зовнішнього капіталістичного ринку, що монополія зовнішньої торгівлі не потрібна. Лідери «Н. о.» заперечували проти збільшення асигнувань на важку промисловість, виступали за розвиток лише легкої промисловості і за широке ввезення промислових виробів з-за кордону. «Н. о.» вважала, що селянин-середняк не може бути союзником робочого класу в соціалістичному будівництві, не вірила в можливість соціалістичного перетворення сільського господарства, звинувачувала партію в недооцінці куркульської небезпеки. Опозиціонери заявляли, що ЦК партії загрожує небезпека переродження. Пораженську суть своїх поглядів «Н. о.» маскувала псевдореволюційними закликами про негайне підвищення зарплати у всіх галузях промисловості, про доведення питомої ваги робітників від верстата в партії протягом року до 90% і т.п. ЦК партії прийняв заходи проти наклепницької, дезорганізаторської діяльності «Н. о.», зробив її лідерам серйозні запобігання. Не зважаючи на це, «Н. о.» почала пропаганду своїх поглядів, особливо в партійній організації Ленінграда, де Зіновьев був головою Ленсовета, намагаючись перетворити організацію на свою опору. З грудня 1925, в ході широкої полеміки з «Н. о.» напередодні 14-го з'їзду ВКП (б), з'ясувалося, що більшість комуністів засуджують ідеологічні установки і розкольницьку діяльність «Н. о.». Проти опозиціонерів виступила і 22-я Ленінградська губпартконференция (1 грудня 1925). Чотирнадцятий з'їзд ВКП(б) (грудень 1925) рішуче заявив, що для побудови соціалістичного суспільства в СРСР є всі необхідні політичні і економічні умови і навіть в обстановці затримки світової революції повна перемога соціалізму в країні буде забезпечена. З'їзд надав «Н. о.» можливість викласти свої погляди: співдоповідачем по звіту ЦК виступив Зіновьев, з мовами — ряд учасників опозиції. «Н. о.» добивалася на з'їзді зняття І. В. Сталіна з поста Генерального секретаря ЦК, розраховуючи поступово усунути від керівництва партією і ін. діячів, що стояли на ленінських позиціях. Опозиціонери хотіли бачити Зіновьева одноосібним вождем партії. З'їзд відкинув домагання лідерів «Н. о.» на виняткове місце в партії, розкрив троцькістсько-меншовицький характер платформи «Н. о.», призвав ЦК вести і надалі рішучу боротьбу проти будь-яких спроб фракційного розколу. Троцький і його прибічники зайняли на з'їзді позицію мовчазної підтримки «Н. о.», а та, у свою чергу, висунула гасло залучення до партійного керівництва представників всіх раніше ідейно розгромлених партією антиленінських угрупувань. Ігноруючи критику їх поглядів, лідери «Н. о.» зажадали продовження дискусії. З'їзд вимушений був прийняти спеціальне звернення до Ленінградської партійної організації, в якому дав політичну оцінку діяльності «Н. о.», як направленій на підривання єдності партії. Після закінчення роботи з'їзду ЦК послав до Ленінграда групу комуністів для роз'яснення вирішень з'їзду і викриття антипарт, поведінки лідерів «Н. о.». У лютому 1926 Ленінграджськая губпартконференция відчужила зіновьевськоє керівництво і вибрала новий губком на чолі з С. М. Кировим. Розгромлені партією лідери «Н. о.» продовжували фракційну боротьбу; у 1926 вони об'єдналися з троцкистамі і створили троцькістсько-зінов'євський антипартійний блок .

загрузка...

  Літ.: 14-й з'їзд ВКП (б). Стенографічний звіт, М. — Л., 1926; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 3, М., 1970; Боротьба В. І. Леніна і КПРС проти троцькізму, [Сб. документів і матеріалів], М., 1970; Боротьба партії більшовиків проти троцькізму в післяжовтневий період, М., 1969; Маслов І. І., Боротьба КПРС проти троцькізму по питаннях будівництва соціалізму в СРСР, М., 1965; Іванов Ст М., З історії боротьби партії проти «лівого» опортунізму, Л., 1965; Історія КПРС, т. 4, кн. 1, М., 1970.

  Л. І. Жаров.