Чотирнадцятий з'їзд ВКП(б)
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Чотирнадцятий з'їзд ВКП(б)

Чотирнадцятий з'їзд ВКП(б), відбувся 18 — 31 грудня 1925 в Москві. Було присутньо 665 делегатів з вирішальним голосом і 641 — з дорадчим, що представляли 643 тис. членів партії і 445 тис. кандидатів. Порядок дня: політичний звіт ЦК (доповідач І. Ст Сталін); організаційний звіт ЦК (Ст М. Молотів); звіт Ревізійної комісії (Д. І. Курський); звіт ЦКК(Центральна контрольна комісія) (Ст Ст Куйбишев); звіт представництва РКП (б) в Виконкомі Комінтерну (Р. Е. Зіновьев); про роботу профспілок (М. П. Томськ); про роботу комсомолу (Н. І. Бухарін); про зміну партійного Статуту (А. А. Андрєєв); вибори. На одному із засідань з'їзду заслуховувала інформаційна доповідь Г. В. Чичеріна про міжнародне положення і радянську зовнішню політику.

  Підготовка і проведення з'їзду проходілі в гострій боротьбі з «новою опозицією» партії, що виступала проти курсу, на здійснення ленінського плану будівництва соціалізму в СРСР, що ревізувала політичну лінію ЦК з троцькістських позицій. Лідери «нової опозиції» Зіновьев і Каменев вирішили перетворити ленінградську партійну організацію на опорний пункт для боротьби проти ЦК. За допомогою обману і грубого порушення внутріпартійної демократії вони добилися того, що до складу делегатів на з'їзд від ленінградської організації попали лише їх однодумці. Вимушені зважати на переважну більшість ленінградських комуністів, що стояли на позиціях довіри ЦК РКП (б), лідери «нової опозиції» приховували свій перехід на позиції троцькізму. У політичному звіті ЦК викладалася його лінія по корінних питаннях соціалістичного будівництва. У доповіді підкреслювалося, що у відносинах між Радянською країною і капіталістичними державами встановилася рівновага сил, в основі якого лежали внутрішня слабкість світового капіталізму і зростання революційного руху у всьому світі.

  Головним в міжнародному стані було економічне і політичне зміцнення СРСР, завоювання ним умов для мирного співіснування з капіталістичними країнами. З'їзд вказав на необхідність вести і далі політику світу, в той же час кріпити обороноздатність СРСР. У резолюції по звіту ЦК з'їзд виразив повну солідарність з революційною боротьбою пролетаріату і пригноблюваних народів світу і заявив, що партія кріпитиме союз трудящих СРСР з ними, подаватиме їм підтримку. У доповіді наголошувалося, що в будівництві соціалізму партія неухильно слідує ленінській генеральній лінії, розрахованій на створення важкої індустрії, як основи соціалістичного перетворення всієї економіки. Була схвалена установка ЦК на переважний розвиток важкої промисловості і дана директива «... тримати курс на індустріалізацію країни, розвиток виробництва засобів виробництва...» («КПРС в резолюціях...», 8 видавництво, т. 3, 1970, с. 247). З'їзд намітив конкретну програму залучення середнього селянства в будівництво соціалізму через кооперацію, підкресливши, що якщо біднота і перш за все батраки є опорою робочого класу в селі, то середняк повинен з'явитися його міцним союзником.

  Проти заходів, що розробляються партією, щодо здійснення ленінського плану побудови соціалізму виступила «нова опозиція». На другий день роботи з'їзду вона зажадала слова її представникові Зіновьеву для співдоповіді по звіту ЦК, заявивши тим самим про незгоду з політичною лінією ЦК. Зіновьев, перебільшуючи труднощі, намагався переконати делегатів в тому, що будівництво соціалізму в одній, економічно відсталій країні приречено на провал. Опозиція звинувачувала ЦК у всіляких помилках, при цьому всіляко виправдовуючи свої розкольницькі, фракційні дії. Вона прагнула (подібно до Л. Д. Троцькому в 1923—24) захопити керівництво партії в свої руки; для цього хотіли змінити склад Політбюро, змістити І. В. Сталіна (який за підтримки більшості членів партії очолював боротьбу з опозицією) з поста Генерального секретаря ЦК. Вони готові були викликати розкол партії, про небезпеку якого запобігав Ст І. Ленін. Троцький зайняв позицію мовчазної підтримки «нової опозиції», не виступав на з'їзді, приховавши об'єднання, що намічається, з нею (див. Троцькістсько-зінов'євський антипартійний блок ) . Делегати з'їзду дали рішучу відсіч «нової опозиції», розкрили троцькістсько-меншовицький характер її платформи. З'їзд схвалив політичну і організаційну лінію ЦК, засудив спроби антиленінських елементів перекрутити корінні положення партійної політики і теорії, доручив ЦК «... вести рішучу боротьбу зі всякими спробами підривання єдність партії, звідки б вони не виходили...» (там же, с. 252). З 653 делегатів, що брали участь в поіменному голосуванні резолюції по звіту ЦК, проти неї проголосували лише 65. Це показало, що опозиція на з'їзді виявилася в ізоляції. У резолюції «По звіту Центральної контрольної комісії» з'їзд схвалив зайняту позицію ЦКК(Центральна контрольна комісія) в питанні про охороні єдності партії і підтримці ленінської лінії ЦК, доручив новому складу ЦКК(Центральна контрольна комісія) «... ще рішучіше боротися проти ідейних хитань і спроб порушити єдину волю і дисципліну партії...» (там же, с. 253).

  Завдання реконструкції країни вимагали поліпшення роботи державного апарату. З'їзд схвалив діяльність органів партійно-державного контролю і в резолюції «Про роботу ЦКК(Центральна контрольна комісія) і РКИ» призвав підсилити боротьбу з бюрократизмом, удосконалювати форми і методи роботи державних установ. Був дан відсіч опозиції, що виступала проти посилення партійного керівництва профспілками і пропагувала «незалежність» комсомолу від партії. У резолюціях підкреслювалося, що свої завдання профспілки зможуть виконати лише під керівництвом партії; з'їзд зажадав визнання повного і безумовного авторитету партії і її ЦК в керівництві комсомолом. Було знехтувано вимогу опозиції про безмежне розширення рядів партії, що могло привести до ліквідації її як передового, свідомого і організованого загону робочого класу; запропонував і надалі розгортати внутріпартійну демократію, піднімати активність широких мас комуністів, підвищувати керівну роль партії у всіх областях соціалістичного будівництва, особливо у сфері економіки, збільшувати її пролетарське ядро. З'їзд прийняв новий Статут партії; у зв'язку з освітою Радянського Союза РКП (б) перейменовувалася у ВКП (б) — Всесоюзна Комуністична партія (більшовиків). З порядку денного з'їзду за пропозицією ряду делегацій була виключена доповідь Каменева «О чергових питаннях господарського будівництва», який своїм голосуванням проти резолюції по звіту ЦК показав, що його точка зору не відповідає лінії партії.

  З'їзд прийняв «Звернення до всіх членів Ленінградської організації», в якому дав політичну оцінку поведінки її делегації на з'їзді і призвав ленінградських комуністів покласти край всяким спробам підривання єдності партії. Для роз'яснення лінії партії і викриття дій опозиції з'їзд направив до Ленінграда вже під час своєї роботи групу комуністів. Комуністи Ленінграда, засудивши опозицію, виразили свою підтримку з'їзду і заявили, що ленінградська делегація на з'їзді не виражає волю всієї організації.

  З'їзд вибрав 63 члени і 43 кандидати в ЦК ВКП (б), в ЦКК(Центральна контрольна комісія) — 163 чіл. З'їзд науково обгрунтував і проголосив курс партії на індустріалізацію країни, засудив спроби антиленінських елементів в партії ревізувати її генеральну лінію, направлену на перемогу соціалізму. 14-й з'їзд партії увійшов до історії як з'їзду індустріалізації країни.

  Літ.: XIV з'їзд ВКП (б). Стенографіч. звіт, М-код.—Л., 1926; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 3, М., 1970; Історія КПРС, т. 4, кн. 1 М., 1970.

  С. С. Шаумян.