Союз робочого класу і селянства, форма класової співпраці двох класів трудящих в буржуазно-демократичних, народно-демократичних і соціалістичних революціях, в антиімперіалістичних і національно-визвольних рухах, в будівництві соціалізму і комунізму, обумовлена збігом їх корінних інтересів. У соціалістичних країнах С. р. до. і до. складає основу державного і суспільного ладу.
Ідею необхідності С. р. до. і до. у боротьбі за скидання панування буржуазії вперше висловили К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони вважали, що робочий клас зможе виконати свою всесвітньо-історичну місію, якщо він встановить союз з непролетарськими масами трудящих, перш за все з селянством, і очолить їх в революційно-визвольній боротьбі (див. Гегемонія пролетаріату ). «Селяни...знаходять свого природного союзника і вождя в міському пролетаріаті, покликаному скинути буржуазний порядок» (Маркс До., у кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8, с. 211). Якщо робочий клас буде підтриманий селянством, то «...пролетарськая революція отримає той хор, без якого її соло у всіх селянських країнах перетвориться на лебедину пісню» (Маркс До., там же, с. 607 примітка). В. І. Ленін розвинув учення о С. р. до. і до. у нових історичних умовах епохи імперіалізму і пролетарських революцій, конкретизувавши його стосовно різних рівнів історичного розвитку окремих країн. Він розробив стратегію і тактику класових союзів пролетаріату в буржуазно-демократичних і соціалістичних революціях. В період боротьби за перемогу буржуазно-демократичної революції в Росії партія більшовиків висунула гасло «разом зі всім селянством проти царя і поміщиків». На противагу установкам меншовиків і троцкистов, що рахували все селянство реакційною масою, більшовики, спираючись на ідеї Ст І. Леніна, виходили з того, що селянство зацікавлене в знищенні поміщицького землеволодіння, пережитків кріпацтва. У Жовтневій революції 1917 Комуністична партія, враховуючи класову неоднорідність селянства, орієнтувалася на союз робочого класу з бідним селянством при нейтралізації середнього селянства, що було обумовлене його коливаннями між робочим класом і буржуазією.
Після перемоги Жовтневої революції В. І. Ленін розглядав С. р. до. і до. як вищий принцип диктатури пролетаріату . «У цьому союзі, — підкреслював Ленін, — вся головна сила і опора Радянської влади, в цьому союзі — застава того, що справа соціалістичного перетворення, справа перемоги над капіталом, справа усунення всякої експлуатації буде доведена нами до переможного кінця» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 38, с. 237). VIII з'їзд РКП(б) (1919), виходячи із зміни соціальної структури села в результаті революційних перетворень і повороту середнього селянства у бік Сов. власті, проголосив нову лінію партії з селянського питання: уміти досягати угоди з середнім селянином, ні на хвилину не відмовляючись від боротьби з кулаком і міцно спираючись на бідноту.
Ленінський план побудови соціалізму в СРСР включав вирішення трьох основних завдань: індустріалізації країни, кооперації дрібних селянських господарств і проведення культурної революції. Індустріалізація привела до збільшення чисельності робочого класу, до підвищення його питомої ваги серед населення і відповідно до зростання його впливу на селянство. В той же час вона створила матеріально-технічні передумови для перекладу одноосібного селянського господарства на рейки крупного виробництва. В результаті колективізації сільського господарства і твердження в селі колгоспних буд корінним чином змінилося положення селянства, яке стало соціалістичним класом. Сталися глибокі зміни у всьому устрої сільського життя. Завдяки культурній революції виріс загальноосвітній рівень селянства, значно змінився побут сільського населення, затвердилися соціалістична ідеологія, колективізм (див. Протилежність між містом і селом ).
З перемогою соціалізму політичний і економічний союз різних по своїй соціальній природі класів перетворився на тісну дружбу соціально однотипних класів. На цій основі склалася морально-політична єдність радянського народу.
С. р. до. і до. продемонстрував свою міцність і значення в ході Великої Вітчизняної війни 1941—45, в період відновлення зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками господарства на звільнених територіях, в освоєнні цілинних і покладів земель, в підйомі з.-х.(сільськогосподарський) виробництва на основі його оснащення новою технікою і вдосконалення колгоспно-кооперативної власності.
В умовах розвиненого соціалізму С. р. до. і до. спирається на зростаючу єдність економічних і політичних інтересів трудівників міста і села, процес зближення класів і соціальних груп при збереженні провідної ролі робочого класу. Важливу роль в зміцненні С. р. до. і до. на цьому етапі грає здійснення розробленої КПРС в кінці 60 — початку 70-х рр. аграрної політики, магістральний напрям якої полягає у все повнішій механізації, концентрації і спеціалізації з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, поглибленні міжгосподарської кооперації, створенні агропромислових комплексів. Зростання технічної озброєності сільського господарства приводить до перетворення з.-х.(сільськогосподарський) праці і розширенню сфери вживання в сільському господарстві індустріальної праці. Збільшення чисельності робочого класу на селі, спільна праця робітників і селян в єдиних промишленно-сельськохозяйственних колективах сприяють їх подальшому зближенню, створюють умови для посилення впливу робочого класу на селянство. Відбувається зближення життєвого рівня робітників і колгоспників. Важливу роль в цьому процесі зіграло введення гарантованої грошової оплати праці в колгоспах і державного пенсійного забезпечення колгоспників. Робочий клас передає колгоспам досвід наукової організації праці, зміцнення трудової дисципліни, організації соціалістичного змагання. Колективи промислових підприємств надають колгоспам велику шефську допомогу.
Зміцнюються і розширюються культурні зв'язки між містом і селом. Робочий клас разом з інтелігенцією активно бере участь в роботі, партією, що проводиться, по комуністичному вихованню колгоспників, розвитку на селі освіти і культури. Загальноосвітній рівень колгоспників значно наблизився до рівня робочого класу. У 1975 середню (повне і неповне), а також вищу освіту мали 51,2% колгоспників. Кількість фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою, зайнятих в колгоспах, зросла з 29 тис. в 1940 до 482 тис. в 1973.
«КПРС виходить з того, що подальше зміцнення непорушного союзу робочого класу і колгоспного селянства має вирішальне політичне і соціально-економічне значення для будівництва комунізму в СРСР» (Програма КПРС, 1976, с. 77).
В ін. соціалістичних країнах С. р. до. і до. формувався в ході визвольної боротьби проти фашизму і внутрішньої реакції. В результаті народно-демократичних і соціалістичних революцій і подальших соціальних перетворень: аграрних реформ, що привели до ліквідації капіталістичних стосунків в сільському господарстві, соціалістичної кооперації, що проводилася з врахуванням своєрідності історичних умов, С. р. до. і до. у цих країнах значно зміцнився.
В тих, що розвиваються країнах Азії, Африки і Латинської Америки проблеми С. р. до. і до. визначаються рівнем розвитку і соціальних буд окремих країн. У багатьох з них селянство складають переважна більшість населення, на нього роблять значний вплив громадські, родо-племінні, феодальні стосунки, що збереглися, релігійні і ін. пережитки. Робочий клас в цих країнах ще недостатньо розвинений, кадровий пролетаріат по суті лише починає формуватися, тому робочий клас не виступає як провідна сила в суспільному і політичному житті. Складання С. р. до. і до. у вирішальній мірі пов'язано з напрямом суспільного розвитку, визначуваним програмами соціальних сил, що стоять у влади. При цьому найважливішим є вибір соціалістичної або капіталістичної орієнтації розвитку, що обумовлює характер аграрних перетворень і доріг індустріалізації (див. Некапіталістичний дорога розвитку ).
В розвинених капіталістичних країнах в результаті науково-технічної революції в сільському господарстві посилено розвивається концентрація виробництва і капіталу, що приводить до швидкого витіснення дрібного, а також значної маси середнього виробництва. Встановлення панування і контролю державно-монополістичного капіталізму над сільське господарством викликає в першу чергу опір дрібних з.-х.(сільськогосподарський) товаровиробників. В той же час народжується певна спільність інтересів, не дивлячись на існуючі протиріччя, у всіх з.-х.(сільськогосподарський) товаровиробників (дрібних, середніх і частково навіть великих) в боротьбі з настанням монополій: загальна зацікавленість в зменшенні податкового тягаря, зниженні цін на промислові товари і підтримці певного рівня цін на продукцію сільського господарства і так далі Як засіб захисту селян і фермерів проти монополій виступає кооперація, яка, окрім економічних вигод об'єднання селян, сприяє встановленню зв'язків з організаціями робочого класу. Всі ці процеси служать передумовою складання міцного С. р. до. і до. у розвинених капіталістичних країнах, розширення впливу робочого класу на непролетарські шари села. Комуністичні партії в цих країнах виходять з необхідності зміцнення співпраці пролетарських і непролетарських шарів трудящих в боротьбі за глибокі антимонополістичні, демократичні перетворення.
С. р. до. і до. в умовах соціалізму розрахований не на увічнення цих класів і інтелігенції як особливих соціальних груп, а на поступову ліквідацію відмінностей між ними, на їх злиття. Коли зникнуть соціально-економічні відмінності між робочим класом і селянством культурно-побутові відмінності між містом і селом, коли зітруться соціальні грані між працівниками фізичної і розумової праці, тоді С. р. до. і до. переросте в нового типа суспільного союзу — асоціацію трудівників комунізму.
Літ.: Маркс До., Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р., Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 7; його ж, Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта, там же, т. 8; Енгельс Ф., Революція і контрреволюція у Германії, там же, т. 8; його ж, Селянське питання у Франції і Германії, там же, т. 22; Ленін Ст І., Про союз робочого класу і селянства. [Сб.], М-код.,1969; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 1—10, М., 1970—72 (див. по покажчику); Матеріали XXV з'їзду КПРС, М., 1976; Програмні документи боротьби за мир, демократію і соціалізм, М., 1961; Міжнародна нарада комуністичних і робочих партій. Документи і матеріали, М., 1969; Брежнев Л. І., Питання аграрної політики КПРС і освоєння цілинних земель Казахстану. Мови і доповіді, М., 1974; Калінін М. І., Ізбр. проїзв.(твір), т. 1—2,М., 1960; Мутовкин Н. С., Військово-політичний союз робочого класу і трудового селянства в СРСР в період іноземної військової інтервенції і Громадянської війни (1918—1920 років), М., 1965; Алексєєва Ст М., Розвиток союзу робітників і селян в період переходу до комунізму, Л., 1967; Роль робочого класу в соціалістичному перетворенні села в СРСР. [Сб. ст.], М., 1968; Селунськая Ст М., Робочий клас і Жовтень в селі, М., 1968; Ленінське вчення про союз робочого класу з селянством, М., 1969; Богомолов Т. І., Союз робочого класу і селянства в боротьбі за соціалізм і комунізм до СРСР, Омська, 1971; Окостів Ст, Союз робітників і селян в умовах розвиненого соціалізму, «Комуніст», 1974 № 12.
