Протилежність між містом і селом
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Протилежність між містом і селом

Протилежність між містом і селом, антагоністичні протиріччя між містом і селом, властиві всім класово антагоністичним суспільно-економічним формаціям і що знаходять вираження в рівні розвитку продуктивних сил, освіти, науки, культури, побуту. П. м. р. і д. виникла з появою міста як результату розвитку продуктивних сил і суспільного розподілу праці і розвивалася у міру «відщеплення» від землеробства (с. господарства) все нових галузей виробництва, що концентруються в містах. Вміст П. м. р. і д. істотно міняється з розвитком суспільства, так само як і соціально-економічний вміст протилежних підсистем — міста і села. Проте завжди П. м. р. і д. — це протилежність між панівними класами міста і трудящими села між панівними класами міста і села, між панівними класами села і трудящими міста.

загрузка...

  Історія П. м. р. і д. — це історія підпорядкування і експлуатації села містом. Вже в середні віки «... місто всюди і без виключення експлуатує село економічно своїми монопольними цінами, своєю системою податків, своїх цехових буд, своїм прямим купецьким обманом і своїм лихварством», хоча село у той час «... експлуатує місто політично всюди, де феодалізм не був зломлений винятковим розвитком міст, як в Італії...» (Маркс До., у книзі: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2, с. 365).

  Повного розвитку П. м. р. і д. досягає в умовах капіталізму, коли місто підпорядковує село в усіх відношеннях — економічному, політичному, культурному. Капіталістичні стосунки в селі розвиваються під величезною, вирішальною дією міста. Історія розвитку капіталізму — це і історія урбанізації . Хоча роль міст в історії людства вельми значительна з часів античності, їх доля в населенні світу 19 ст була нікчемною. У 1800 городяни складали всього 3% населення світу, тоді як до 1900 — вже 14%. Місто зростає за рахунок села, міське населення — за рахунок сільського. «По самій своїй природі капіталістичний спосіб виробництва постійно зменшує землеробське населення порівняльно неземлеробським, оскільки в промисловості... зростання постійного капіталу за рахунок змінного пов'язане з абсолютним зростанням змінного капіталу, не дивлячись на його відносне зменшення. Навпаки, в землеробстві змінний капітал, потрібний для обробки даної ділянки землі, зменшується абсолютно; отже, зростання змінного капіталу можливе лише тоді, коли піддається обробці нова земля, а це знову-таки передбачає ще більше зростання неземлеробського населення» (Маркс До., там же, с. 187; див.(дивися) також Ст І. Ленін, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 24—25). Різного роду ніяковості свободи капіталістичного розвитку на користь раніше пануючих землевласників, пережитки феодалізму, що перешкоджають зростанню міст, долаються міською буржуазією шляхом перенесення своєї промислової діяльності в село. По вираженню Ст І. Леніна, «мужика не пускають на фабрику, — фабрика йде до мужика» (там же, с. 524).

  Капіталістичний розвиток веде до концентрації багатства і культури в містах, убогості і неуцтва в селі. «Міста все більш і більш експлуатують села, віднімаючи кращі робочі сили у сільських господарів, висмоктуючи все велику частку багатства, вироблюваного населенням...» (Ленін Ст І., там же, т. 4, с. 91).

  Ідея ліквідації П. м. р. і д. була висунута соціалістами-утопістами і отримала наукове обгрунтування в марксистсько-ленінській теорії. Знищення П. м. р. і д. — програмна вимога наукового комунізму. «... Рішуче визнання прогресивності великих міст в капіталістичному суспільстві ніскільки не заважає нам включати в свій ідеал... знищення протилежності між містом і селом... Це необхідно для того, щоб зробити ці скарби (науки і мистецтва.— Ред . ) доступними всьому народові, щоб знищити відчуженість від культури мільйонів сільського населення...» (там же, т. 5, с. 150).

  В сучасних умовах П. м. р. і д. залежить від соціально-економічних буд і рівня розвитку різних країн.

  В розвинених капіталістичних країнах П. м. р. і д. збереглася, проте форми її змінилися. Доля села в населенні і виробництві різко знизилася. Село стало переважно несільскогосподарською (зайняті в сільському господарстві складають меншість навіть серед сільських жителів). У найбільш урбанізованих країнах Європи і Америки, а також в Австралії на початку 70-х рр. доля сільського населення у всьому населенні складала менше 20—30% (ФРН, Австралія); доля з.-х.(сільськогосподарський) самодіяльного населення у всьому самодіяльному населенні складала: у Великобританії 4%, Нідерландах 8%, США 6%, Канаді 8% і т.д. Рівень утворення, побут і спосіб життя сільських жителів істотно наблизилися до міського. Техніка, технологія і організація з.-х.(сільськогосподарський) виробництва піддалися різкому перетворенню на базі науково-технічного прогресу. Село стало послідовно капіталістичним з переважним товарним виробництвом. Проте в принципі незмінною залишилася експлуатація села містом і істотне відставання села по рівню матеріальною і особливо культурною життя.

  Доходи з.-х.(сільськогосподарський) населення істотно нижче, ніж несільскогосподарського. Так, середньорічна заробітна плата з.-х.(сільськогосподарський) робітника в Італії в 1970 склала всього 39% до середньої зарплати робітника в несільскогосподарських галузях, в Японії — 50%, у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) — 60—70%. Для сучасного сільського господарства розвинених капіталістичних країн характерна жорстока конкуренція, розорення дрібних сільських господарів, зменшення числа господарств. Уряди низки капіталістичних країн з дрібним землеволодінням, що історично склалося, проводять політику капіталістичної раціоналізації сільського господарства, ліквідації дрібних господарств (Франція, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)). Виробники сільськогосподарської продукції піддаються експлуатації з боку монополій і буржуазної держави (за допомогою нееквівалентного обміну, податків і ін.).

  В країнах, що розвиваються, йдуть по капіталістичній дорозі, П. м. р. і д. щонайближче до її типові, дослідженому основоположниками марксизму-ленінізму. Істотна особливість багато з цих країн — «надурбанізація», тобто надлишкове зростання міського населення (порівняно з можливостями зайнятості) за рахунок припливу сільського населення. Це явище зазвичай поєднується з аграрним перенаселенням.

  Перемога соціалізму приводить до ліквідації П. м. р. і д. і створює умови для подолання істотних відмінностей між ними. Процеси всестороннього зближення міста і села відбуваються у всіх країнах світової соціалістичної системи. Найбільш багатий в цьому відношенні досвід першої країни соціалізму — СРСР, де П. м. р. і д. знищена, проте збереглися істотні відмінності між ними: у соціально-класовій структурі, рівні доходів і матеріального добробуту, в побуті і культурі.

  Для СРСР починаючи з 1-ої п'ятирічки (1929—32) характерна дуже швидка урбанізація, нерозривно пов'язана з індустріалізацією країни. Доля городян у всьому населенні збільшилася з 18% в 1926 до 33% в 1939, 48% в 1959, 56% в 1970 і 60% в 1974. Темпи урбанізації в СРСР були істотно вищі, ніж в розвинених капіталістичних країнах.

  Відбувається також поширення і розвиток в селі промислової праці, міських форм побуту і культури, що витісняють традиційний сільський спосіб життя. Магістральна дорога розвитку сільського господарства, намічена в розробленій КПРС аграрній політиці, полягає в його спеціалізації і концентрації, а також міжгосподарській кооперації. Характерною межею є створення аграрно-індустріальних комплексів. Здійснюється швидке зближення двох форм соціалістичної власності — державною і колгоспно-кооперативною. Найважливішу роль в подоланні П. м. р. і д. і всесторонньому підйомі села грає робочий клас.

  Принципове значення в ліквідації протиріч між містом і селом мала колективізація сільського господарства, на основі якої був знищений останній експлуататорський клас, — куркульство . Крупні зрушення в зближенні міста і села сталися в 60—70-і рр. Змінилася соціально-класова структура: значно зросла доля робітників і службовців і зменшилася доля колгоспників. Якщо в 1959 робітники складали 29% в зайнятому сільському населенні, то в 1970— 46%; доля колгоспників серед зайнятого сільського населення до 1970 знизилася до 39%; лише у шести союзних республіках (УРСР, Узбецька РСР, Грузинська РСР, Молдавська РСР, Таджицька РСР і Туркменська РСР) ця доля перевищувала половину. Сталося значне зближення соціально-економічного положення колгоспників і робітників. Оплата праці в колгоспах в 1965 була перебудована і наблизилася по розмірах до оплати праці в радгоспах, причому в державному секторі сільського господарства вона зростала швидше, ніж у всіх ін. галузях народного господарства. Введено пенсійне забезпечення і соціальне страхування колгоспників. Село істотно зближувалося з містом по освітньому і культурному рівню населення. Введення загальної середньої освіти дозволить вирівняти рівень освіти всієї молоді країни. Велика робота проводиться по перетворенню житлового господарства сіла і побуту сільського населення.

  Проте у всіх цих областях продовжують існувати і відмінності між містом і селом, подолання яких вимагає довгого часу. Крім того, існують деякі природні відмінності села від міста (використання землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві, сезонність робіт, деякі межі способу життя і т.д.). Важлива соціально-економічна відмінність сучасного радянського села від міста — в існуванні в селі особистого підсобного господарства, що має велике значення в доходах сільської сім'ї. Його зживання визначається рівнем розвитку обобществленного сільського господарства, його механізації, мірою забезпечення потреб сільського населення продовольством за рахунок суспільного виробництва.

  Як підкреслено в Програмі КПРС, «ліквідація соціально-економічних і культурно-побутових відмінностей між містом і селом з'явиться одним з найбільших результатів будівництва комунізму» (М., 1974, с. 85).

  Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1—3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23—25; Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3; його ж, Рецензія. Karl Kautsky. Die Agrarfrage, там же, т. 4; його ж, Аграрний питання і «критики Маркса», там же, т. 5; його ж, Нові дані про закони розвитку капіталізму в землеробстві, там же, т. 27; Програма КПРС (Прийнята XXII з'їздом КПРС), М., 1974; Соськин С., Про подолання соціально-економічних і культурно-побутових відмінностей між містом і селом в період будівництва комунізму, А.-А., 1967; Яхиел Н., Місто і село, пер.(переведення) з болг.(болгарський), М., 1968; Бодюл І., Важлива соціальна проблема комуністичного будівництва. Подолання істотних відмінностей між містом і селом в умовах МССР, Киш., 1969; його ж, Економічні і соціально-політичні проблеми зближення міста і села, Киш., 1972; Бойків Н. Н., Відмінності між містом і селом і матеріальна основа їх подолання, Новосиб., 1969; Міграція сільського населення, М., 1970; Надель С. Н., Соціальна структура сучасного капіталістичного села, М., 1970; Арутюнян Ю. Ст, Соціальна структура сільського населення СРСР, М. 1971; Проблеми сучасної урбанізації, М., 1972; Урбанізація, науково-технічна революція і робочий клас, [Сб. ст.], М., 1972; Беляєв М. М., Деякі проблеми подолання протилежності і істотних відмінностей між містом і селом, Грозний, 1972; Юсупов Е., Загальне і особливе в знищенні протилежності між містом і селом в республіках Радянського Сходу, Таш., 1972; Семін С. І., Подолання соціально-економічних відмінностей між містом і селом, М. 1973; Хахин І. Д., Про подолання істотних відмінностей між містом і селом, Мінськ, 1973.

  Ст І. Переселенців.