Урбанізація

Урбанізація (франц. urbanisation, від латів.(латинський) urbanus – міський, urbs – місто), історичний процес підвищення ролі міст в розвитку суспільства, який охоплює соціально-професійну, демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення виробляє, сил, розселення і т.д. В. надає величезний вплив на розвиток різних соціально-економічних формацій і держав, саме з містами пов'язані основні досягнення цивілізації.

  В 3–1-м-коді тис. до н.е.(наша ера) з'явилися міста в Єгипті, Месопотамії, Сирії, Індії, Малій Азії, Китаї, на греко-рімському світі величезну роль грали Афіни, Рим, Карфаген. У містах середньовіччя і епохи Відродження формувалися елементи капіталістичного способу виробництва, буржуазної культури. Посилення процесу В. у 19 ст викликало зростання концентрації населення в містах, що виявилося можливим завдяки зростанню промисловості, інтенсифікації сільського господарства, розвитку засобів транспорту і зв'язку, медицина і т.д. К. Маркс відзначав роль «міських стосунків», проникнення яких в село характеризує «новітню історію» (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 1, с. 470).

  Міського населення СРСР між 1926 і початком 1975 виросло майже в 5,8 разу, з 26,3 млн. до 153,1 млн. чіл. До середини 1976 його доля склала 62%.

  Доля міського населення по інших районах світу складала (до 1970): у зарубіжній Європі – 63,6%, зарубіжній Азії – 24,7%, Африці – 22,3%, Сівши. Америці – 74,5%, Латинській Америці – 56,2%, Австралії і Океанії – 67,9% всього населення. По окремих розвинених капіталістичних країнам доля міського населення складала: у США – 73,5%, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) – 82,2%, Великобританії – 79,1%, Франції – 70% (1968), Італії – 51,5%. За 1965–70 число городян в світі рослий в 1,5–2,5 разу швидше, ніж все населення світу (див. таблиці. 1).

  Таблиця. 1. – Динаміка міського населення світу в 1800–1970

  В., розвиток міст викликаються об'єктивною необхідністю концентрації і інтеграції всіляких форм і видів матеріальної і духовної діяльності, спілкування, посиленням зв'язків між різними сферами виробництва, науки і культури, що, у свою чергу, підвищує інтенсивність і ефективність соціальних процесів. Найефективніше ці процеси протікають в найбільших міських центрах, великих містах, де особливо плідна взаємодія соціально-політичних, економічних і науково-технічних чинників, культурних традицій, різних верств населення і т.д. Саме у найбільших міських центрах виникли і концентрувалися передові соціальні ідеї і рухи. К. Маркс і Ф. Енгельс підкреслювали роль міст в розвитку робочого руху (див. там же т. 2, с. 354; т. 23, с. 514). «Столиці або взагалі найбільші торговельно-промислові центри..., – писав Ст І. Ленін, – в значній мірі вирішують політичну долю народу...» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 40, с. 6–7).

  На сучасному етапі В. спостерігається тенденція до зростання концентрації населення у великих містах (100 тис. чіл. і більш). У СРСР в 1970 в таких містах проживало 31,2% всього населення, у Великобританії – 45,6%, в Японії – 48,2%. Особливе місце в цьому процесі займає зростання городов-«мілліонеров», число яких в світі складає близько 150, у тому числі в СРСР – 14 (1976).

  Процес В. має дві сторони, або «фази». У першій «фазі» відбувається концентрація і накопичення економічного і культурного потенціалу суспільства в крупних міських центрах, що створює умови для формування вищих досягнень і зразків матеріальної і духовної діяльності. У другій «фазі» ці досягнення освоюються іншими, не центральними містами і сільськими поселеннями, що, у свою чергу, дає новий імпульс для нарощування потенціалу головних центрів.

  Ефективність функціонування цього двоєдиного процесу залежить від соціально-економічної природи суспільства. При капіталізмі взаємодія двох сторін В. виявляється порушеним; соціальна роз'єднаність протистоїть інтеграційній природі В., зіткнення антагоністичних інтересів класів і соціальних груп, приватна власність на землю, протилежність центрів і застійної периферії народжують криза міст. Процес В. носить стихійний характер. У великих містах капіталістичних країн стають особливо гострими проблеми безробіття, злочинності, складаються райони трущоб, гетто і , що етнічно сегрегують;т.д. У зв'язку з цим в буржуазному суспільстві посилюються антиміські настрої (наприклад, «антиурбанізм» в США).

  Важливу роль грає процес В. у країнах, що розвиваються. При всій своїй складності і хворобливості (швидка концентрація в містах непідготовленого до «міської» праці сільського населення, обмеженість матеріальних ресурсів і т.д.) він сприяє становленню сучасної економіки, подоланню відсталості і багатоукладності, національній консолідації, розвитку соціально-політичної структури суспільства.

  При соціалізмі створюються реальні передумови для управління В., гармонійної взаємодії обох її сторін. Позитивні закономірності міських процесів, інтеграційні тенденції В. знаходять сприятливу основу в системі суспільних стосунків соціалістичного суспільства. В., великі міста грають провідну роль в посиленні соціальної однорідності соціалістичного суспільства, поширенні передової моралі, подоланні патріархальних пережитків і т.д. Що виникають через об'єктивну нерівномірність міських процесів відмінності в концентрації населення, розподілі потенціалу окремих міст, неоднаковість дії на природне середовище у великих і малих поселеннях, а також ін. внутрішні протиріччя і складнощі В. (проблеми транспорту, шуму, ущільненість забудови і ін.) долаються за допомогою народно-господарського і соціального планерування на основі постійного поглиблення взаємовпливу центру і периферії, регульованого, пропорційного розвитку всіх поселень. Розширюється процес освоєння всіма членами суспільства, всіма районами країни вищих матеріальних і духовних цінностей, що нагромаджуються в найбільших економічних і культурних центрах. Таким чином, стає можливим використовувати переваги В. з одночасною нейтралізацією її негативних наслідків.

  На сучасному етапі В. міняється характер концентрації населення, її «точкова» форма поступається місцем агломерації. Довкола найбільших міст нестримно розвиваються цілі системи поселень, залучаючи до орбіти безпосереднього впливу головних центрів економіки і культури країни все нові райони. У СРСР число агломерації (по деяких оцінках) наближається до 70 (див. таблиці. 2).

  Таблиця. 2. – Деяка найбільша міська агломерація СРСР (1970)

  В., «міські стосунки» стимулюють культурні процеси, грають величезну роль у формуванні особи в розвиненому соціалістичному суспільстві. На сучасному етапі, в епоху науково-технічної революції, із зростанням ролі різної соціальної інформації найважливішою частиною міської культури стає міський спосіб життя. Великий вибір соціальних контактів, розвиток процесів спілкування в насиченому міському середовищі сприяють соціально-культурному зближенню різних соціальних шарів і груп соціалістичного суспільства, розширенню кругозору, підвищенню рівня інформованості, освіти, загальної культури і т.д. Міська культура стає базою подолання істотних відмінностей між містом і селом.

  Однією з найважливіших ознак міського способу життя є прагнення людини до постійного оновлення інформації і контактів в сферах професійної діяльності, культури, особового спілкування і т.д. Розвиток і спеціалізація соціальних потреб, просторова рухливість населення підсилюють «транслокальниє» тенденції міської культури. Знижується значення місцевої діяльності в місті, «сусідських» контактів. Підвищується роль центрів найбільших міст і агломерації, що є осереддям соціальної активності, доцентрові тенденції стають одним з основних чинників інтеграції соціально-просторового організму міста. К. Маркс писав, що «само існування міста як такого відрізняється від простий множинності незалежних будинків. Тут ціле не просто сума своїх частин. Це свого роду самостійний організм» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 1, с. 470). В умовах соціалістичного суспільства реалізується можливість якнайповнішого включення людини (поряд з родинними, виробничими і ін. групами і колективами) в єдине міське співтовариство.

  Особливу роль в розширенні сфери дії В., міської культури грають засоби транспорту, зв'язки і масовій комунікації (друк, радіо, телебачення), які залучають жителів периферійних районів, малих міських і сільських поселень до цінностей великих міст, міняють їх культурну орієнтацію. Зростають різного роду міграції в райони крупних міських центрів, посилюється процес концентрації населення в агломерації. При соціалізмі в районах найбільших міст і агломерації створюються передумови і для подолання обмежено-споживчого відношення до природного середовища. Природа стає частиною міської культури, В. гармонізує взаємодію соціальних і власне природних процесів.

  Необхідність дозволу що виникають в ході В. екологічних, соціально-культурних містобудівних і ін. проблем вимагає постійного вдосконалення управління цим процесом в соціалістичному суспільстві. Опанування найбільш істотних закономірностей і механізмів В. підвищує ефективність цього управління.

  Літ.: Енгельс Ф., Положення робочого класу в Англії, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 2; Маркс До. і Енгельс Ф., Німецька ідеологія, там же, т. 3; Маркс До., Економічні рукописи 1857–1859 років там же, т. 46, ч. 1–2; його ж, Економічний рукопис 1861–1863 років, там же, т. 47; Ленін Ст І., Аграрне питання і «критики Маркса», Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т, 5; його ж, Розвиток капіталізму в Росії, там же, т. 3; його ж, Вибори в Засновницькі збори і диктатура пролетаріату, там же, т. 40; Вебер А., Зростання міст в 19 столітті, пер.(переведення) з англ.(англійський), СП(Збори постанов) Би, 1903; Покшишевський Ст Ст, Гохман Ст М., Проблема гіперурбанізації в розвинених капіталістичних країнах і її географічні аспекти, в кн.: Наукові проблеми географії населення, М-код,, 1967; Боже-Гарнье Ж., Шабо Ж., Нариси по географії міст, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1967; Наукові прогнози розвитку і формування радянських міст на базі соціального і науково-технічного прогресу, ст 1–3, М., 1968–69; Ахиезер А. С., Коган Л. Би., Яніцкий О. Н., Урбанізація, суспільство і науково-технічна революція, «Питання філософії», 1969 № 2; Проблеми урбанізації в СРСР. Сб. ст., М., 1971; Урбанізація, науково-технічна революція і робочий клас, М., 1972; Коган Л. Би., Культура і міста, «Архітектура СРСР», 1973 № 1; Куль А., Півників А., Лістенгурт Ф., Комплексна територіальна організація виробництва і розселення, «Планове господарство», 1973 № 2; Урбанізація світу, М., 1974; Пивоварів Ю. Л., Сучасна урбанізація і тенденції розвитку форм розселення, «Ізв. АН(Академія наук) СРСР. Серія географічна», 1974 № 6; Хорев Би. С., Проблеми міст, 2 видавництва, М., 1975; Яніцкий О. Н., Урбанізація і соціальні протиріччя капіталізму, М., 1975; Коган Л. Би., Лістенгурт Ф. М., Урбанізація і природа, «Природа», 1975 № 3; Старовірів Ст І., Соціально-демографічні проблеми села, М., 1975; Sities and society, 2 ed., Glencoe, 1957; The study of urbanization, ed. P. Н. Hauser and L. F. Schnore, N. Y., 1965; Dziewonski K., Jerczynski М., Baza ekonomiczna i struktura funkcjonalna miast, 2 wyd., Warsz., 1971; Windelband U., Typologisierung stadtischer Siedlungen, Gotha – Lpz., 1973. див.(дивися) також літ.(літературний) при статтях Місто, Город-спутник, Агломерація населених пунктів .

  Л. Би. Коган Ст Ст Покшишевський.