«Робоча опозиція», антипартійна фракційна група в РКП (б) в 1920—22, що виражала анархо-синдикалістський ухил (див. Анархо-синдикалізм ), який виник в партії в період завершення Громадянської війни 1918—20 і переходу до мирного будівництва в обстановці господарської розрухи; очолювалася А. Р. Шляпниковим, С. П. Ведмежим, А. М. Коллонтай. 10-й з'їзд РКП (б) в 1921 відзначив, що анархо-синдикалістський ухил був викликаний «... частково вступом до рядів партії елементів, що не цілком ще засвоїли комуністичне світобачення, головним же чином ухил цей викликаний дією на пролетаріат і на РКП дрібнобуржуазної стихії...» [Десятий з'їзд РКП (б). Стенографічний звіт, 1963, с. 574]. Платформа «Р. о.» почала складатися ще в 1919. 9-у з'їзду РКП (б) (березень — квітень 1920) Капелюшників представив тези «До питання про взаємини РКП Рад і виробничих союзів», в яких пропонувалося, щоб партія і Радянська держава займалися політикою, а профспілки — економікою. З'їзд відкинув тези, як анархо-синдикалістські. Вперше група «Р. о.» виступила під цією назвою у вересні 1920 на 9-ій Всеросійська конференції РКП (б), де знов отримала відсіч. У листопада 1920 «Р. о.», вставши на дорогу фракційної боротьби, організувала нараду своїх прибічників під час Московської губернської партійної конференції. 30 грудня 1920 на об'єднаному засіданні комуністів-делегатів 8-го Всеросійського з'їзду Рад, ВЦСПС і МГСПС Капелюшників оповістив вироблені «Р. о.» тези «Організація народного господарства і завдання союзів», в яких порочилася система керівництва економікою країни, що склалася, і висувалася вимога передати управління народним господарством профспілкам. Як антипартійна фракційна група «Р. о.» остаточно сформувалася в період дискусії про профспілки 1921. Ідейно-політична платформа «Р. о.» якнайповніше була викладена у випущеній напередодні 10-го з'їзду РКП (б) брошурі Коллонтай «Робоча опозиція». У ній пропонувалося передати управління всім народним господарством «всеросійському з'їзду виробників», об'єднаних в профспілки, які повинні вибрати центральний орган, що управляє; потрібне, щоб всі органи управління народним господарством обиралися лише відповідними профспілками, причому висунуті союзом кандидатури не могли бути відведені партійними і радянськими органами. На ділі це привело б до заперечення керівної ролі партії і диктатури пролетаріату як основного знаряддя в соціалістичному будівництві. «Р. о.» протиставляла профспілки Радянській державі і Комуністичній партії, рахуючи їх, а не партію, вищою формою організації робочого класу. Платформа «Р. о.» по внутріпартійних питанням складалася з наклепницьких звинувачень партійного керівництва в «відриві від партійних мас», в «недооцінці творчих сил пролетаріату», «переродженні партійних верхів» і т.п. На Десятому з'їзді РКП (б) (1921) члени «Р. о.» продовжували обстоювати свої опортуністичні погляди. З'їзд рішуче засудив «Р. о.», позиція якої повністю перечила марксизму. У резолюції «Про синдикалістський і анархістському ухилі в нашій партії», запропонованій Ст І. Леніном, з'їзд визнав пропаганду ідей «Р. о.» несумісною з приналежністю до РКП (б), постановив негайно розпустити всі групи і фракції. Після з'їзду більшість учасників «Р. o.» порвали з групою. Проте лідери опозиції зберегли антипартійну організацію і продовжували вести розкольницьку діяльність. У лютого 1922 вони направили у Виконком Комінтерну (ІККИ) «заяву 22-х», що містило наклепницькі нападки на партію. Розглянувши «заяву», ІККИ засудив дії групи. Одинадцятий з'їзд РКП (б) (1922) прийняв резолюцію, в якій затаврував антипартійну поведінку «Р. о.», виключив з партії деяких її членів; Шляпникову, Медведеву і Коллонтай було зроблене останнє запобігання. Після з'їзду «Р. о.» припинила існування.
Літ.: Ленін Ст І., Х з'їзд РКП (б), Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 43; Дев'ятий з'їзд РКП (б). Березень — квітня 1920 р. Протоколи, М., 1960; Десятий з'їзд РКП (б). Березень 1921 р. Стенографічний звіт, М., 1963; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 2—3, М., 1970; Петросян Ц. С., Ідейний і організаційний розгром «робочої опозиції» (1920—1922), в книга: З історії боротьби ленінської партії проти опортунізму, М., 1966.
