Анархо-синдикалізм
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Анархо-синдикалізм

Анархо-синдикалізм, течія в робочому русі, що знаходиться під ідеологічним і політичним впливом анархізму .

  Анархо-синдикалісти заперечують необхідність політичної боротьби і самостійних політичних робочих партій і відкидають боротьбу за диктатуру пролетаріату. Їх мета — соціальний переворот, організований синдикатами (профспілками), який повинен знищити «наступного ж дня» державу і політичну владу і створити суспільство, кероване федерацією синдикатів, що відає виробництвом і розподілом продуктів. Політичній боротьбі анархо-синдикалісти протиставляють тактику «прямої дії» (економічний страйк, саботаж, бойкот і ін.). Основним методом досягнення своїх цілей вони вважають загальний економічний страйк, за допомогою якого профспілки нібито можуть без революційної боротьби ліквідовувати капіталізм і узяти в свої руки управління виробництвом.

загрузка...

  А. виник в кінці 19 ст в тих країнах, де поряд з крупними промисловими підприємствами існувало у той час велике число кустарних і напівкустарних підприємств, була сильна в робочому класі дрібнобуржуазний прошарок, — у Франції, Італії, Іспанії, Швейцарії, державах Латинської Америки. Найбільшого розвитку А. досяг на початку 20 ст, чому значною мірою сприяло розчарування робітників в реформізмі більшості лідерів соціалістичних партій.

  В цей час вплив А. проникло в міжнародний профспілковий рух. Напередодні 1-ої світової війни А. придбав пануючий вплив в Загальній конфедерації праці Франції, в американській організації «Індустріальні робітники світу», в Об'єднанні італійських профспілок (засноване 1912), в Національній конфедерації праці Іспанії (заснована 1910). Синдикалісти активно діяли також в профрусі Англії, Німеччини, Бразилії, Аргентини і ряду ін. країн. У ці роки анархо-синдикалістські віяння поширилися і на частину революційного крила міжнародного робочого руху. У роки 1-ої світової війни в русі А. провідну роль стали грати елементи шовіністів.

  Після Великої Жовтневої соціалістичної революції значна частина революційних робітників і серед них деякі видні діячі А. (Г. Монмуссо — у Франції, Том Манн — в Англії, У. Хейвуд — в США і ін.) встали на дорогу прогресивного профруху. Ряд синдикалістських організацій Франції, Латинської Америки і ін. прилучилися до Червоному інтернаціоналу профспілок . В Англії Італії і Японії різні синдикалістські організації і групи розпалися. Велику роль в розкритті опортуністичної суті А. зіграли партія більшовиків і ін. комуністичні і робочі партії, 10-й з'їзд РКП(6) (березень 1921) засудив «робочу опозицію» в партії, що займала у ряді питань по суті анархо-синдикалістські позиції. У 1922 праві лідери анархо-синдикалістського руху утворили т.з. Міжнародну асоціацію трудящих, що об'єднала анархо-синдикалістські організації Німеччини, Іспанії, Португалії, Франції, Аргентини, Уругваю і деяких ін. країн. Асоціація висунула нову програму А. — програму «лібертарного» («вільного») синдикалізму, що передбачає еволюційний перехід від капіталізму до «лібертарному» (тобто «вільному» від державної влади, від диктатури пролетаріату) «комунізму» шляхом поступової передачі синдикатам виробничо-суспільних функцій.

  Зростання впливу комуністичних і робочих партій і новий підйом революційного робочого руху в капіталістичних країнах після 2-ої світової війни різко підірвали позиції А. Вместе з тим ідеї А. користуються ще відомим впливом серед деяких шарів робочого класу, а також серед частини дрібнобуржуазної інтелігенції деяких країн. Анархо-синдикалістські тенденції інколи виявляються в тій або іншій формі і в соціалістичних країнах.

  Комуністи ведуть боротьбу з анархо-синдикалістськими поглядами, добиваючись одночасно досягнення єдності дій всіх робочих організацій, незалежно від ідеологічних розбіжностей, в ім'я зміцнення позицій світу, демократії і соціалізму.

  Літ.: Твори К. Маркса і Ф. Енгельса див.(дивися) в ст. Анархізм ; Ленін Ст І., Соціалізм і анархізм, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 12; його ж. Первинний проект резолюції Х з'їзду РКП про синдикалістський і анархістський ухил в нашій партії, там же, т. 43; його ж. Доповідь про єдність партії і анархо-синдикалістському ухилі 16 березня, там же; його ж, Завершальне слово по доповіді про єдність партії і анархо-синдикалістському ухилі 16 березня, там же; КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 7 видавництво, ч. 1, М., 1954, с. 530 — 33: Лозовський А., Анархо-синдикалізм і комунізм, 2 видавництва, М., 1924; Ярославський Е., Анархізм в Росії, [М.], 1939; Канів С. Н., Як партія здолала анархо-синдикалістський ухил, М., 1958; Фостер В. З., Нариси світового проф. рухи, пер.(переведення) з англ.(англійський), [М.], 1956; Лейбзон Би. М., Дрібнобуржуазний революционарізм, М., 1967: Лагардель Р., Загальний страйк і соціалізм. Міжнародна анкета. Думки і документи, СП(Збори постанов) Би. 1907: Collinet М., L''ouvrier français. Esprit du syndicalisme, P., 1952.

  В.В. Александров.