Червоний інтернаціонал профспілок, Профінтерн, міжнародна організація революційних профспілок, що існувала в 1921—37. Був створений на проходівшем в Москві 3—19 липня 1921 міжнародному конгресі революційних професійних і виробничих союзів, яким лідери реформістів закрили доступ в Амстердамський інтернаціонал профспілок . На конгресі було присутньо 380 делегатів з 42 держав Європи і Америки (Радянська Росія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, США, Франція, Чехословакія, Румунія, Австрія і ін.), а також від низки країн, що знаходилися в колоніальній і напівколоніальній залежності (Китай, Корея, Мексика, Аргентина, Чилі, Австралія і ін.). Конгрес відкинув теорію «нейтральності» профспілок, висловився за тісні зв'язки з Комінтерном, вибрав Центральну раду з представників 28 країн. Рада вибрала Виконавче бюро. Генеральним секретарем До. і. п. був вибраний А.Лозовський . В своїй програмі (1921), побудованій на основі ленінського вчення про профспілки, До. і. п. призвав робітників всього світу боротися за скидання капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату, за соціалізм. До. і. п. виступав проти політики реформіста співпраці класів, а також проти «лівих» сектантів, які вимагали виходу з профспілок, очолюваних реакційними лідерами, і створення паралельних союзів (серед захисників «льово»-сектантських поглядів були немало анархо-синдикалістів, що відмовлялися від співпраці з компартіями і Комінтерном). Найважливішим завданням До. і. п. було досягнення єдності світового профруху на основі спільної боротьби робітників за повсякденні вимоги, проти капіталістичної експлуатації.
До. і. п. сприяв зміцненню лівого крила в профспілковому русі низки країн («Рух меншості» у Великобританії, Ліга профспілкової пропаганди в США і ін.), прагнув активізувати страйкову боротьбу пролетаріату, сприяв розвитку жіночого, молодіжного, селянського руху, створенню освітніх, спортивних і кооперативних організацій робочого класу, організації допомоги страйкуючим робітником і політичним ув'язненим.
2-й конгрес До. і. п. (19 листопада — 22 грудня 1922), керуючись вирішеннями Комінтерну, призвав свої секції підсилити боротьбу за створення єдиного робочого фронту і приділив, зокрема, велику увагу створенню фабрично-заводських комітетів; конгрес призвав до боротьби з імперіалізмом і мілітаризмом, обговорив діяльність профспілок в колоніальних і напівколоніальних країнах. На 3-м-коді конгресі (8—22 липня 1924) була прийнята широка програма об'єднання усесвітнього профспілкового руху. Конгрес запропонував створити єдиний Інтернаціонал профспілок (це пропозиція До. і. п., що неодноразово повторювалося згодом, зустрічало наполегливу протидію з боку лідерів реформістів профспілкового руху), 4-й конгрес До. і. п. (17 березня —3 квітня 1928), вказавши на назрівання в капіталістичних країнах нового підйому революційного руху, призвав революційні профспілки до посилення боротьби проти реформістів, до самостійного керівництва економічними боями. Вирішення 4-го конгресу, орієнтуючи червоні профспілки на подальшу активізацію їх діяльності, містили в той же час деякі помилки сектантського характеру, значення профспілок реформістів, що виявлялися в недооцінці, а також в недооцінці фашистської небезпеки, що вимагала об'єднання всіх антифашистських сил. Конгрес прийняв важливе рішення, направлене на розвиток профспілкового руху в залежних і колоніальних країнах, 5-й конгрес (15—30 липня 1930) обговорило питання про боротьбу за інтереси робітників в умовах світової економічної кризи. Відзначаючи важливість створення єдиного робочого фронту, конгрес, проте, однобічно розглядав його лише як єдиний фронт знизу.
До. і. п. активно брав участь в боротьбі трудящих проти масових звільнень, за встановлення посібників з безробіття і введення соціального страхування. Одночасно До. і. п. енергійно включився в антифашистський і антивоєнний рух. Відповідно до лінії 7-го конгресу Комінтерну (1935) До. і. п. став добиватися входження своїх невеликих профспілок в крупні профспілки реформістів і об'єднання крупних лівих профспілок з реформістами на рівних початках на платформі боротьби з фашизмом. У Франції, Чехословакії, США, Румунії, Індії, Іспанії, Канаді і у ряді ін. країн в 1935—37 сталося об'єднання профспілок. До кінця 1937 значна частина секцій До. і. п. перестала існувати; у зв'язку з цим До. і. п. припинив свою діяльність.
Літ.: Ленін Ст І., Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т, 41; його ж. Умови прийому в Комуністичний Інтернаціонал, там же, с. 208; його ж, Вітання 1 Міжнародному конгресу революційних професійних і виробничих союзів, там же, т. 44; Профінтерн в резолюціях, М., 1928; Десять років Профінтерна в резолюціях, документах і цифрах, М., 1930; Лозовський А., Десять років боротьби за Профінтерн, М., 1930; його ж, За єдиний фронт і єдність профруху, М., 1935; Фостер В. 3., Нариси світового профспілкового руху, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1956; Історія профспілкового руху за кордоном, [ч. 1] (З 60-х рр. XVIII ст до1939г.), М., 1962; Адібеков Р. М., Червоний інтернаціонал профспілок, М., 1971.
