Амстердамський інтернаціонал профспілок, Міжнародна федерація профспілок, міжнародне об'єднання профспілок реформістів, утворене в липні 1919 на конгресі в Амстердамі (Нідерланди) на основі відродженого довоєнного Міжнародного секретаріату профспілок . А. і. п. у момент створення об'єднав профцентри 14 країн, загальна чисельність яких склала 17 738 тис. чіл. (у 1937 — профцентри 26 країн, 19 425 568 чіл.). Створення А. і. п. було направлено на те, щоб укріпити профспілки реформістів і перешкодити переходу робітників на сторону комунізму і революційних профспілок. Його політична лінія визначалася правими лідерами міжнародного профруху [У. Еплтон (Великобританія), Л. Жуо (Франція), К. Мертенс (Бельгія), У. Ситрін (Великобританія) і ін.]. Від участі в А. і. п. були відчужені радянські профспілки, що пригнічує більшість профспілок залежних і колоніальних країн Азії, Африки, Латинської Америки, а також багато прогресивних профспілок капіталістичних держав. На 2-м-коді конгресі А. і. п. (листопад 1920, Лондон) була прийнята програма, що до певної міри відображала інтереси трудящих (введення 8-годинного робочого дня, анулювання військових боргів, націоналізація землі і промисловості і ін.). Проте керівництво А. і. п. гальмувало боротьбу мас за виконання цих програмних вимог. До порядку денного ряду конгресів А. і. п. включалися такі питання, як соціалізація засобів виробництва (Амстердамський конгрес 1919, Лондонський конгрес 1920), про 8-вартового робочому дні (конгреси: у Лондоні в 1920, Римі в 1922, Відню в 1924 і в Парижі в 1927), про економічну кризу (Брюссельський конгрес 1933), про мілітаризм, війни і роззброєння (конгреси в Амстердамі в 1919, Римі в 1922, Відню в 1924, Парижі в 1927, Стокгольмі в 1930, Брюсселі в 1933 Лондоні в 1936), про фашизм (конгреси в Брюсселі в 1933 і Цюріху в 1939) і ін. Але здійснення тих, що приймалися на конгресах А. і. п. антифашистських і антимілітаристичних резолюцій так само, як і рішень, направлених на захист політичних і економічних прав трудящих, незрідка зривалося керівниками А. і. п. Вони відхилювали всі пропозиції Профінтерна про єдність дій робочого руху і виключали з А. і. п. ліві профспілки.
В 1937 керівництво А. і. п., на вимогу членів профспілок, що входять в А. і. п., почало переговори з ВЦСПС про умови вступу радянських профспілок в А. і. п. Проте вироблена угода не була затверджена керівними органами А. і. п.
З початком 2-ої світової війни вплив А. і. п. на міжнародний робочий рух різко ослабіло, що з'явилося результатом неспроможності лідерів А. і. п. перед лицем настання фашизму і в обстановці визвольної антифашистської боротьби, що розвернулася. Після капітуляції Франції в 1940 А. і. п. фактично перестав існувати. Створення Усесвітній федерації профспілок, що з'явилося результатом зростання світового робочого руху, змусило керівників А. і. п. оголосити 14 грудня 1945 про розпуск А. і. п.
Літ.: Ленін Ст І., Умови прийому в Комуністичний Інтернаціонал, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 41; його ж, [Лист] Сіднею Хилману, 13 окт.(жовтень) 1921, там же, т. 53; Лозовський А., Москва або Амстердам?, 2 видавництва, M., 1925; Фостер В. 3., Нариси світового профспілкового руху, пер.(переведення) з англ.(англійський), [M.], 1956; Історія профспілкового руху за кордоном, ст 2—3, M., 1955 — 58; Lorwin L. L., International labour movement, N. Y., [1963].
