Суть і явище, філософські категорії, що відображають загальні форми наочного світу і його пізнання людиною. Суть — це внутрішній вміст предмету, що виражається в єдності всіх багатообразних і суперечливих форм його буття; явище — те або інше виявлення (вираження) предмету, зовнішні форми його існування. У мисленні категорії С. і я. виражають перехід від різноманіття готівкових форм предмету до його внутрішнього вмісту і єдності — до поняттю . Збагнення суті предмету складає завдання науки.
В античній філософії суть мислилася як «початок» розуміння речей і в той же час як джерело їх реального генезису, а явище — як видимий, ілюзорний образ речей або як те, що існує лише «на думку». Згідно Демокріту, суть речі неотделіма від самої речі і похідна від тих атомів, з яких вона складена. По Платону, суть («ідея») несводіма до тілесно-плотського буття, тобто сукупності конкретних явищ; вона має надчуттєвий, нематеріальний характер, вічна, безконечна. У Арістотеля, на відміну від Платона, суть («згодовування речей») не існує окремо, окрім одиничних речей; з іншого боку, суть, по Арістотелю, не виводиться з тієї «матерії», з якої будується річ. У середньовічній філософії суть різко протиставляється явищу: носієм суті виступає тут бог, а земне існування розглядається як недостеменне, ілюзорне. У філософії нового часу зіставлення С. і я. набуває гносеологічного характеру і знаходить своє вираження в концепції первинних і вторинних якостей .
І. Кант, визнаючи об'єктивність суті («речі в собі» ), вважав, що суть принципово не може бути пізнана людиною в її самобутньому існуванні. Явище, згідно з Канту, є не вираження об'єктивній суті, а лише викликане останньою суб'єктивна вистава. Долаючи метафізичне зіставлення С. і я., Г. Гегель стверджував, що суть є, а явище є явище суті. В той же час в діалектичному ідеалізмі Гегеля явище тлумачилося як плотсько-конкретне вираження «абсолютної ідеї», що спричиняло за собою нерозв'язні протиріччя.
В буржуазній філософії 20 ст категорії С. і я. отримують ідеалістичне тлумачення: неопозітівізм відкидає об'єктивність суті, визнаючи реальними лише явища, «плотські дані»; феноменологія розглядає явище як буття, що самообнаружівающєєся, а суть — як чисто ідеальною освіта; у екзистенціалізмі категорія суті витісняється поняттям існування, явище ж трактується в суб'єктивістському дусі.
Справжній вміст взаємин С. і я. вперше було розкрито марксистською філософією. С. і я. — універсальні об'єктивні характеристики наочного світу; в процесі пізнання вони виступають як рівні збагнення об'єкту. Категорії С. і я. завжди нерозривно зв'язані: явище є формою прояву суті, остання розкривається в явищі. Проте єдність С. і я. не означає їх збігу, тотожності: «... якби форма прояву і суть речей безпосередньо збігалися, то всяка наука була б зайва...» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 2, с. 384).
Явище багатше суті, бо воно включає не лише виявлення внутрішнього вмісту, істотних зв'язків об'єкту, але і всілякі випадкові стосунки, особливі межі останнього. Явища динамічні, мінливі, в той час як суть утворює щось зберігається у всіх змінах (наприклад, в умовах капіталізму ціни того або іншого товару постійно міняються, вартість же його визначене час залишається незмінним). Але, будучи стійкою по відношенню до явища, суть також змінюється: «... не лише явища скороминущі, рухливі, текучі.. але і суть речей...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29, с. 227). Теоретичне пізнання суті об'єкту пов'язане з розкриттям законів його розвитку: «... закон і суть поняття однорідні..., пізнання, що виражають поглиблення, людиною явищ, світу...» (там же, с. 136). Характеризуючи розвиток людського пізнання, В. І. Ленін писав: «Думка людини нескінченно заглиблюється від явища до суті, від суті першого, так би мовити, порядку, до суті другого порядку і т. д. без кінця» (там же, с. 227).
Літ.: Ільенков Е. Ст, Діалектика абстрактного і конкретного в «Капіталі» До. Маркса, М., 1960; Богданов Ю. А., Суть і явище, До., 1962; Науменко Л. До., Монізм як принцип діалектичної логіки, А.-А.., 1968; Історія марксистської діалектики, М., 1971, розділ 2, гл.(глав) 9.
