Суб'єкт (від латів.(латинський) subjectus — лежачий внизу, такий, що знаходиться в основі, від sub — під і jacio — кидаю, кладу підставу), носій наочно-практичної діяльності і пізнання (індивід або соціальна група), джерело активності, направленої на об'єкт . Термін «З.» уживався в історії філософії в різних сенсах. Наприклад, Арістотель позначає їм і індивідуальне буття, і матерію — неоформленную субстанцію; середньовічна схоластика розуміє під С. щось реальне, що існує в самих речах (тоді як об'єкт існує для неї лише в інтелекті). Сучасне трактування поняття С. бере почало від Р. Декарта, в якого різке зіставлення С. і об'єкту виступило вихідним пунктом аналізу пізнання і, в частковості, обгрунтування знання з точки зору його достовірності; тлумачення С. як активного початку в пізнавальному процесі відкрило дорогу до дослідження умов і форм цього процесу, його суб'єктивних передумов. Наступний важливий крок на цій дорозі був зроблений І. Кантом, який розкрив деякі істотні закони внутрішньої організації С., що роблять можливим досягнення загального і необхідного знання (вчення про категорії як форми регуляції мислення і про категоріальний синтез, вистава С. як родового, тобто що вміщає в себе весь історичний досвід пізнання). У ідеалістичній формі теза про соціально-історичну природу С. пізнання був розвинений Р. Гегелем, для якого пізнання є надиндівідуальний процес, що розгортається на основі тотожності С. (під яким розуміється абсолютний дух) і об'єкту. Домарксистський матеріалізм тлумачив С. у дусі психологізму — як ізольованого індивіда, пізнавальні здібності якого мають біологічну природу і який лише пасивно відображує зовнішню дійсність. Діалектичний матеріалізм радикально розширює розуміння С., безпосередньо пов'язуючи його з категорією практики . Тому тут С. виступає як С. наочно-практичній діяльності, а не одного лише пізнання. Це по-новому пояснює і соціально-історичну природу С.: з точки зору марксизму, індивід виступає як С. з властивим йому самосвідомістю постільки, поскільки він до певної міри опанував створене людство світом культури — знаряддя наочно-практичної діяльності, форми мови, логічні категорії, норми естетичних і етичних оцінок і т. д. Активна діяльність С. є умовою, завдяки якій той або інший фрагмент об'єктивної реальності виступає як об'єкт, даний С. у формах його діяльності. Подібне трактування С. передбачає, що він не є якийсь закінчений об'єкт, а виступає як С. постійного творчого перетворення навколишньої дійсності. Матеріалістичне розкриття творчої природи С. дозволило марксизму показати, що справжнім С. історії є народні маси як основна сила що творить і революційно перетворює світ культури і соціальне буття в цілому.
Літ.: Маркс До., Тези про Фейєрбаха Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 3; Ленін Ст І., Філософські зошити, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 29; Лекторське Ст А., Проблема суб'єкта і об'єкту в класичній і сучасній буржуазній філософії, М., 1965; Копнін П. Ст, Гносеологічні і логічні основи науки, М., 1974.
