Стопа, 1) у віршуванні — поєднання метрично сильного місця, що повторюється, або ікта, і метрично слабкого місця в рядку. С. є умовною одиницею сумірності рядків, що володіють метром, тобто впорядкованим чергуванням сильних і слабких місць; таке чергування лежить в основі метричного (квантитативного) і силлабо-тонічного віршування; у них і уживається поняття С. Прі цьому в метричному віршуванні С. у вірші, як правило, рівні по тривалості, але можуть бути неоднакові по числу складів (так, С. гекзаметра може мати вигляд — È È або ——), а в силлабо-тонічному віршуванні рівні по числу складів але можуть бути не однакові по числу і розташуванню наголосів (так, С. ямбу може мати вигляд, або —). Т. о., поняття С. в метричному і силлабо-тонічному віршуванні по суті справи має різний вміст.
2) У музиці — спеціалізоване поняття, що характеризує будову музичних мотивів, їх положення відносно сильної долі такту (музична С.). Характеристика стопи давалася середньовічним ритмічним модусам, ритмічним фігурам мензуральної системи і ритмічним малюнкам тактової системи (див. Метр, Ритм, Такт ) . Тривалу традицію в музиці (до 20 ст) має квантитативне розуміння С. Новоє квалітативне її розуміння (19—20 вв.(століття)) спирається на основні форми стоп силлабо-тонічного вірша: ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест, пеони .
Літ.: Праці музично-етнографічній комісії, т. 3, вип. 1, М., 1907; Мазель Л. А., Цуккерман Ст А., Аналіз музичних творів, М., 1967; Westphal R., Allgemeine Theorie der musikalischen Rhythmik seit J. S. Bach auf Gnindlagederantiken, Lpz., 1880. див.(дивися) також літ.(літературний) при ст. Віршування .
